«Робити з російських політтехнологів персони нон-грата – це їм занадто багато честі»

«В Україні вочевидь немає розробленої концепції зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних стосунків з Російською Федерацією. Тому Україна постійно запізнюється, а Кремль у цей час знаходить нові місця для точкових ударів».

27 січня українські прикордонники не впустили на територію України російського політтехнолога Кирила Фролова.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Кого Україна має оголошувати персоною нон-грата?»

Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

„Ответ очень простой: только тех людей, которые нарушили закон Украины. А тех, кто не нарушал закон, объявлять персонами нон-грата нет смысла – с ними можно вести полемику в прессе, но не использовать те методы, которые использовал коммунистический режим”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Якщо говорити абстрактно, то жодна держава не зацікавлена бачити на своїй території осіб, які працюють проти інтересів цієї держави, і є беззаперечні докази такої антидержавної діяльності.

А якщо говорити стосовно конкретного випадку по видворенню якогось дрібного російського політтехнолога, то це виглядає як напрочуд невдала відповідь на м’ясомолочну війну з боку Росії. На жаль, маємо констатувати, що в Україні вочевидь немає розробленої концепції зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних стосунків з Російською Федерацією. Тому Україна постійно запізнюється, а Кремль у цей час знаходить нові місця для точкових ударів: спочатку газ, потім м'ясо-молоко, і ніхто з української влади навіть не підозрює, куди буде спрямований наступний удар. Стосунки з такою країною, як Росія, не можна буде вирішити, викинувши за межі країни одного нехай і занадто зухвалого невдаху-політексперта”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Я думаю, що робити з російських політтехнологів персони нон-грата – це їм занадто багато честі, тому що це тільки додає до представників цієї новомодної професії додаткової загадковості, додаткового резонансу і публічного піару. Тут спрацьовує така схема: чим більше ви демонізуєте або пресуєте ту чи іншу політичну або політологічну персону, тим більше ви її легітимізуєте, створюєте їй додатковий публічний капітал, який досить часто включає в себе й ось таке жертвоприношення, робить із конкретної фігури політичного агнця.

Тому не потрібно державним органам брати до уваги якісь політологічні персони, котрі, до речі, не проти потрапити в фокус уваги не тільки зацікавленої спільноти, а й прикордонних та інших державних служб.

З іншого боку, потрібно дуже ретельно дивитися на зміст перебування тут російських політтехнологів. Нинішню Росію часто називають імперією політтехнологів, бо політтехнологія як професія інкорпорована в систему владарювання в Росії. Але це має бути не справою держаних служб, а об’єктом уваги політичної громадськості.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Человека, который представляет опасность для безопасности Украины, то есть человек, который может заниматься шпионажем, а не тот, кто имеет свое мнение по поводу того или иного кандидата или политической партии. В данном случае нет оснований считать персоной нон-грата этого политтехнолога. А вот кого, на мой взгляд, можно было бы считать персоной нон-грата, так это Бориса Березовского, который откровенно в целом ряде изданий заявил о том, что он готовит политический заговор в расчете на силовое изменение режима в России и готов в это вкладывать деньги. Если ему почему-то не понравится политический режим в Украине – он может готовить подобный силовой заговор и здесь. Человек, который готов работать на силовое неконституционное изменение политического режима в стране, должен быть объявлен персоной нон-грата.

Что касается политтехнологов, то здесь нет никаких оснований считать их персоной нон-грата”.

Володимир ПОЛОХАЛО (керівник проекту «Політична думка»):

„Давайте я взагалі скажу про політтехнологів. У принципі це незрозуміла річ: ті політтехнологи, які мають прямі стосунки з Адміністрацією Президента Росії Володимира Путіна, сьогодні успішно, продуктивно на нормальних контрактах, як свідчать різні джерела, успішно співпрацюють з різними політичними силами: з Партією регіонів, з блоком Вітренко-Марченко, і навіть як подейкують із «Нашою Україною». Тому така вибірковість видається незрозумілою. А деякі з них, наприклад Сергій Марков, що був наближений до Павловського, який виконував специфічні функції, був навіть гостем на "5 каналі". Тому сьогодні, я думаю, це вже факт який відбувся, й насамперед політичні сили, суб’єкти виборчого процесу мають бути етично бездоганні в тому, кого вони запрошують для співпраці. Як і на минулих президентських виборах, так і сьогодні в багатьох регіонах країни, де працюють російські політтехнологи, насамперед у сфері чорного піару,і вже сьогодні вони стали елементом культури виборчої кампанії. Тому вилучення чи недопущення когось сьогодні мало вже що вирішує – йдеться про загальну затребуваність з боку багатьох суб‘єктів виборчої кампанії якраз на тих політтехнологів, які готові використовувати будь-які технології. Вони вже зіпсували вибори, зробили їх бруднішими. Так що треба говорити про замовників, про попит. Це означає, що політична конкуренція в Україні не відбувається чесно й демократично”.

Сергій ДАЦЮК (консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»):

„Україна нікого не повинна оголошувати персоною нон-грата. Не треба махати руками після бійки. Треба діяти якимось іншими засобами. Проблема в чому? В тилу країни вільно переміщується військо іншої країни, а ми не пускаємо якихось окремих людей. Чи є в цьому логіка? У нас армія в тилу, а вони якихось людей не пускають! При цьому фактично ніяк не мотивують свої дії. Або влада вже повністю відсутня в країні, або вона щось дуже хитре задумала”.

Центр досліджень політичних цінностей, 30 січня 2006 року