Об институте Аналитика Мониторинги Блоги
   
05.09.2006, 11:40


Хто буде новою Карпачовою?


На посаді Уповноваженого з прав людини залишається депутатка від Партії регіонів. А оскільки таке сумісництво неприпустиме, сама посада теоретично може вважатися вакантною.

За розподілом основних урядових портфелів про посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини дещо призабули. Тобто не зовсім: коли формувалася «помаранчева» коаліція, це крісло пропонували віддати соціалістам (в пакеті з іншими посадами, що складали б частку СПУ). Коли ж постала коаліція іншого формату, про можливого наступника Ніни Карпачової перестали говорити взагалі. Наприкінці липня та протягом серпня це можна було списати на втому від ексцесів, що супроводжували народження союзу між ПР, СПУ та КПУ. Але навіть тепер, перед початком нового політичного сезону, не всі експерти готові назвати свою топ-трійку (принаймні трійку!) претендентів на звання омбудсмана. Хоча й погоджуються один з одним в іншому: Карпачовою, цілком ймовірно, буде... Карпачова. Іншими словами, при великому бажанні вона — навіть всупереч Конституції й положенням про інститут омбудсмана — залишиться і при портфелі, і при депутатському мандаті.

      Зі сказаного можна зробити щонайменше два висновки. Перший: Уповноважений із прав людини не є у цій державі персоною тієї ж ваги, що й, приміром, Генеральний прокурор (інакше версій і зважування шансів тих чи інших претендентів було б більше). Другий: навіть в ім'я неключової посади закон може бути порушений.

      З останнім твердженням не варто поспішати: навесні Карпачова заявила про бажання скласти обов'язки Уповноваженого, отже, злісною сумісницею вона бути не збирається. Буцімто не збирається... А далі — час покаже.

 

Ми її втрачаємо

      Повернемося до цьогорічної весни, коли відбувалися вибори, а Ніну Іванівну Карпачову почали називати «Уповноваженою з прав членів та прихильників Партії регіонів» (адже ця посадова особа балотувалася до парламенту під другим номером у списку «регіоналів»). Після виборів Карпачова подала до парламенту письмову заяву про своє звільнення з посади омбудсмана у зв'язку з обранням її народним депутатом України. Однак, як наголошувала наприкінці травня прес-служба Карпачової, Верховна Рада «перервала свою роботу і не розглянула зазначеної заяви». Ані в червні, ані в липні парламент також ніяких петицій від Карпачової не розглядав: депутатам було не до того, адже йшло формування більшості. Відтак, кажуть речники Карпачової (не помічаючи деякої претензійності своїх месиджів), Ніна Іванівна «ЗОБОВ'ЯЗАНА здійснювати свої конституційні повноваження, оскільки згідно з п.17 ст.85 Конституції України, призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого з прав людини належить до повноважень Верховної Ради». При цьому — підкреслюють вони — депутатської зарплати Карпачова не отримує. Принципово.

        Хоч би там як, а ера пані Ніни, яку ми запам'ятали ще з часів Кучми, минула. Навіть якщо станеться так, що Карпачова залишиться при своїй правозахисній місії, це вже буде зовсім інший Уповноважений. Сприйняття себе у переважно позитивному ключі Ніна Карпачова перекроїла власноруч, погодившись бути «правозахисним» обличчям Партії регіонів. І справа не в кольорі прапорів, під які вона стала. З тим же успіхом Карпачова могла похитнути власні позиції, прийшовши до «помаранчевих» сил. Адже вся суть посади Уповноваженого з прав людини полягає у ширянні на вільних крилах над будь-якими політичними таборами або іншими заангажованими спільнотами. Вона ж однозначно пристала на позиції певної політичної сили.

      А починалося все колись доволі романтично — під знаком боротьби за честь і гідність усіх скривджених та ображених. У грудні 1997 року був прийнятий закон про Уповноваженого з прав людини — закон слабкий і не чітко виписаний (він, зокрема, надавав омбудсману досить широкі повноваження, але зовсім не регламентував відповідальність за ігнорування з боку чиновників цих самих повноважень); і невдовзі після того першим Уповноваженим обрали Ніну Карпачову. Її перша каденція майже збiглася з переобранням на посаду Президента України Леоніда Кучми. До режиму Кучми Ніна Карпачова перебувала у вимушеній опозиції — вона не завжди йшла до кінця, не завжди заслуговувала на «п'ятірку» за принциповість і наполегливість, проте, будучи все ж людиною небайдужою, не могла не палати бажанням виправити всі ті несправедливості, свідком яких вона ставала.

      Саме тому вона активно їздила по тюрмах, занурювалась у тамтешні умови, проблеми та біди, досліджувала залізничні вагони, в яких транспортують в'язнів, визволяла студентів, затриманих після подій 9 березня 2001 року, словом, робила корисну справу та водночас нарощувала м'язи власному авторитету, який, врешті-решт, і дозволив їй вдруге посісти посаду Уповноваженого в 2003 році. Минуло ще три роки — і Ніна Карпачова пішла у велику політику, продукуючи наостанок відверто недолугі заяви про замах на громадянський мир та спокій у зв'язку із заходом у Феодосійську гавань кораблів НАТО.

      Отже, свій вибір вона зробила — не просто на користь Партії регіонів, а на користь депутатства в лавах ПР. Тепер доречно поговорити про нового Уповноваженого з прав людини.

Обрії «омбудсманства»

      «УМ» опитала чотирьох експертів-політологів, троє з яких відмовились називати конкретні прізвища потенційних кандидатів на цю посаду. Для Володимира Фесенка (Центр прикладних політичних досліджень «Пента»), приміром, це принциповий момент. «Не хочу називати жодних прізвищ, щоб це не сприймалось як піар», — наголосив він. Потрібна кандидатура не від владних сил, потрібна авторитетна людина, не пов'язана з жодною політичною партією, каже Фесенко. І додає: «На сьогодні вже є гріх сумісництва... А ще — перетворення Уповноваженого на політичний інструмент, що є неприпустимим. Думаю, що врешті-решт це зашкодить і Карпачовій, і Партії регіонів».

      Олесь Доній (керівник Центру досліджень політичних цінностей) назвав свої критерії вибору Уповноваженого з прав людини: 1) нонконформіст;   2) людина, що засвідчила свою громадянську позицію, бажано ще до 1991 року; 3) не просто авторитетна особа, а й така, що не боїться відстоювати інтереси людей перед владою. «На жаль, таких дуже небагато, власне, зовсім обмаль... Приміром, Мирослав Маринович (правозахисник, в'язень сумління, засуджений у 1977—1987 рр. за «антирадянську пропаганду», нині — віце-ректор Українського католицького університету. — Авт.), приблизно такий і потрібен типаж», — говорить Доній. І слушно зауважує: є велика різниця між тими, хто гідний посади Уповноваженого, і тими, хто має реальний шанс її отримати. Щодо останніх, то найбільш імовірним є сценарій, за яким портфель омбудсмана відійде одній із провладних сил. Це абсолютно неприйнятно і дуже небезпечно, якщо посаду Уповноваженого отримає певна партія за квотою, однак реалії є саме такими, підкреслює Доній. Він також не виключає і другого пришестя Карпачової, «оскільки на закон у нас плюють усі, так само може зробити і вона...».

      Із Донієм частково не погоджується Віктор Небоженко (керівник соціологічної фірми «Український барометр»). Він також не виключає сумісництва, однак усе ж вважає, що Карпачова, «швидше, здасть мандат, бо для «донецьких» дуже важливо залишити її на посаді Уповноваженого — для них це буде доказ успіху їхньої політичної кампанії. Крім того, це тільки в інших країнах, у Польщі, приміром, Уповноважений за вагою та значимістю мало не дорівнює президенту, а у нас важливо буде знецінити цей інститут як такий. Водночас Карпачова може залишитися також і парламентарієм. «Буде симетрія, — жартує Небоженко, — симетрія з міністром юстиції, який теж і міністр, і депутат».

      Якщо ж усе-таки Ніна Іванівна обере той стілець, що стоїть у залі засідань Верховної Ради, а на місце омбудсмана відкриють сезон полювання, цю посаду отримає хтось із парламентської більшості. Хто саме — політолог Небоженко не має уявлення, бо «всі оригінальні особистості були з числа націонал-демократів», а представники більшості, мовляв, зливаються в однорідну і невиразну масу. «Можу припустити, скажімо, варіант із поверненням Медведчука. Навряд чи його підтримає більшість, але саме повернення когось із колишніх політиків — можливе. Лавринович же виплив...» — говорить пан Віктор.

      Найбільший список можливих пошукачів склав для «УМ» Вадим Карасьов (Інститут глобальних стратегій). Хоча й відразу зауважив, що Уповноваженим, швидше за все, залишиться сама Карпачова. Навіть якщо це буде вартувати їй здачі депутатського мандата. Бо «хто вона така в Партії регіонів? А посада омбудсмана — це посада піарна».

      Отже, пальма першості посадових пророкувань — у Ніни Карпачової. Далі в прогнозах Вадима Карасьова фігурують Борис Олійник та Михайло Сирота. Обидва можливі претенденти, на переконання політолога, є людьми відомими, авторитетними і гідними подібного вибору. Цьогоріч Борис Олійник (поет, громадський діяч, політик, депутат попередніх скликань, голова Українського фонду культури, в минулому — очільник постійної парламентської делегації України при Парламентській Асамблеї Ради Європи) та Михайло Сирота (депутат ІІ та ІІІ скликань, один з авторів Конституції, голова Трудової партії України), утворивши спільний блок, намагалися пройти з ним до Верховної Ради на парламентських виборах. Це їм, однак, не вдалося.

      До списку претендентів, продовжує Карасьов, можуть також бути включені і Євген Захаров та Семен Глузман. Обидва — відомі в країні правозахисники, перший є також співголовою Харківської правозахисної групи та головою правління Української Гельсінської спілки, а другий — виконавчим секретарем Асоціації українських психіатрів та політв'язнем 70-х років, засудженим, як і згадуваний вище Маринович, за стандартним обвинуваченням в антирадянській пропаганді. Однак старих дисидентів теперішній політикум дуже не любить, стверджує Карасьов, тому шанси Захарова та Глузмана — вкрай незначні. Те саме поширюється і на Степана Хмару — ще одного репресованого у брежнєвську добу і депутата Блоку Юлії Тимошенко в парламенті попередніх скликань. «Степан Ількович — людина різка», — зазначає Вадим Карасьов і повторює: така кандидатура для теперішніх парламентаріїв є неприйнятною. Тим паче для представників чинної більшості.

      Політологи називають імена ще кількох політиків, які не потрапили до нинішнього парламенту, проте знову зауважують: претендувати на посаду — ще не означає мати шанси на її отримання.

Буква закону

      Як уже було сказано, закон про Уповноваженого з прав людини дає носію цього звання досить вагомі повноваження (невідкладного прийому у найвищих осіб держави, включно з Президентом; ознайомлення з секретними документами; вільного доступу в найрізноманітніші установи й передовсім — у пенітенціарні заклади тощо), але залишає мало важелів для того, аби омбудсман міг безперешкодно виконувати свою місію. Саме тому моральний авторитет чиновника, що перебуває на цій посаді, має бути дуже високий, а сам він — не заплямований жодними підозрами у залежності від власних меркантильних інтересів чи інтересів певної групи людей.

      Якщо Ніна Карпачова й надалі поєднуватиме правозахисну діяльність з парламентською, вона неминуче зруйнує ту базу, на яку спирається інститут Уповноваженого, перетворивши його на філію Партії регіонів. Суто по-людськи їй мало б бути шкода власних досягнень. А ще — власного реноме порядної і законослухняної громадянки. Адже Закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» забороняє сумісництво. Водночас народному депутату також заборонено мати інший представницький мандат або перебувати на державній службі (Конституція України, ст. 78). Залишаючись і в сих, і в тих, Карпачова двічі порушуватиме закон. Хоча мала б його захищати...

      Проте є й інший аспект справи. Навіть якщо Ніна Іванівна добровільно складе обов'язки Уповноваженого, неприпустимо, аби більшість по праву сильного накладала лапу на даний портфель. Тут має рацію вже згадуваний Євген Захаров, який у відкритому листі до Віктора Ющенка зазначив, що «розподіл цієї посади за квотами між учасниками коаліції є не просто незаконним; це велемовний приклад зловживання правом узагалі. Адже коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до статті 83 Конституції України правочинна внести на розгляд Президенту України лише кандидатури Прем'єр-міністра та складу Кабінету Міністрів. Очевидно, що посаду омбудсмана за жодних обставин не можна розглядати як урядову...».

      Не можно розглядати, але вже розглядають. I, очевидно, можуть розглядати й надалі. В такому разі дивуватися буде нічому. Навіть з'яві Віктора Медведчука у святенницькому образі головного правозахисника країни.

      Чи все ж таки омине нас чаша ця?  

 

 

Наталія ЛЕБІДЬ    

 

 

Україна молода, 05 вересня 2006р




Предыдущие материалы из раздела
З НОВИМ 2009 РОКОМ!
31.12.2008, 16:59
Колектив Інституту глобальних стратегій – ІГЛС вітає всіх друзів, читачів та відвідувачів нашого сайту з Новим роком та Різдвом Христовим! Бажаємо ...
Штаб-квартира стран-экспортеров газа может разместиться в Петербурге
29.12.2008, 12:12
В Штаб-квартира организации стран-экспортеров газа может разместиться в Санкт-Петербурге. Северную столицу в качестве города-кандидата предложил ...
Не договорившись по газу с Юлией Тимошенко, российская сторона накажет себя - эксперт
25.12.2008, 17:06
Даже в случае, если «Газпром» и украинская сторона не договорятся о поставках российского газа с 1 января, ни Украина, ни Европейский союз серьезно ...
Український середній клас не готовий виходити на майдани?
25.12.2008, 12:10
Експерти вважають, що український середній клас поки не налаштований на протестні акції. Такі результати експертного дослідження сьогодні на ...
Карасьов: Натяки і блефування щодо обхідних газопроводів не слід сприймати серйозно
23.12.2008, 17:33
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що при правильній політиці Україна ще на довго збереже статус основного газового ...
Спрос на валюту в Украине будет расти
23.12.2008, 15:24
НБУ не может самостоятельно удержать курс национальной валюты, потому что многое зависит от экономической политики, которую проводит правительство ...
Аналитика
 Архив