Вадим Карасьов: “Уряд Тимошенко – це політичний і соціальний уряд”

В Національному інституті стратегічних досліджень 25 березня відбувся круглий стіл “100 днів українського уряду: успіхи, проблеми, перспективи”. Пропонуємо увазі читачів сайту IGLS повний текст виступу відомого політолога, політтехнолога і аналітика, директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова на круглому столі.

Оцінки діям уряду давати досить важко. Є такий фільм “Складнощі перекладу” Софії Копполи. Так от є складнощі перекладу нинішніх економічних і макроекономічних індикаторів в аналітичні та політологічні оцінки. Розглядаючи і аналізуючи діяльність уряду, я спіймав себе на наступних міркуваннях. Дійсно, є багато позитиву. Але є і висхідні тенденції української економіки, які тривають вже 8-9 років. Взагалі всі економіки СНД зростають. Наприклад, чемпіон зростання на пострадянському просторі – Азербайджан: 35% щорічного економічного зростання. Зрозуміло, що це відновлювальний ріст. Проте не будемо деталізувати. Але ці висхідні тенденції можуть бути зірвані.

І тут я ставлю інше питання: якби ми сьогодні аналізували рік чи півтора роки діяльності уряду Януковича, чи була б зараз така інфляція? Я не є прибічником, прихильником фанатом чи феном уряду Януковича, проте на це питання треба відповісти. А чи були б сьогодні проблеми з бензином? З газом? З інфляцією? З ревальвацією? І я зловив себе на думці, що, можливо, і не було б. Такий сумний результат.

Я вже не кажу про платіжний баланс. Можна бути гордим від того, що курс гривні стає дорожчим відносно долара. Але як це вплине на економіку, експортно-імпортний, платіжний баланси, торгове сальдо? Мабуть, негативно.

Тут же постає наступне питання: якщо провести опитування пересічного українця, що він скаже? Він скаже, що його тривожить економічна ситуація, що йому не стало жити краще, навіть при тому, що він отримав тисячу. До речі, не всі цю тисячу отримували. І як вони її отримували? Тим більше, що уряд Януковича також збирався виплачувати цю тисячу, тільки не в такому пожежному, передвиборчому, політично-компанійному режимі.

У всіх є відчуття, що щось не те. При всьому при тому, що начебто все добре, запально, флешево, але спокою немає. “А счастья нет!” Це вже матеріал і сировина для оцінок.

Тепер треба торкнутися уряду Януковича. При всіх його недоліках в цього уряду був концептуальний стрижень. В чому він полягав? Була політика стабілізації економіки, яка спиралася на монетарну стабільність, і політика неоіндустріального зростання. Так, це пострадянська модель економіки з східноазійським ухилом, про що неодноразово говорив пан Азаров, модель азійських економік зростання. Тим не менше, у діях уряду Януковича була якась концепція. За рахунок і на основі цього як раз і формувалися експортно-імпортні операції. Цьому був підпорядкований обмінний курс.

Тепер я питаю: а що таке уряд Тимошенко? Це уряд мрії? Ні. Це якийсь епохальний уряд? Ні. Це уряд українського прориву в Європу? Якщо так, то де ж в діях цього уряду євро реформи? За сто днів вже можна було підготувати повний пакет євро реформ і обговорювати його. Але цього немає. Замість прориву я бачу пориви до прориву і “пориви” в результаті цих проривів. „Пориви” в інфляції, в цінах і т.інш.

Я бачу лише, що цей уряд, а точніше прем’єр, соціальний, тому що робляться постійні наголоси і акценти на соціальності. І це не випадково, адже якщо говорити про політекономію цього уряду, то він ставить перед собою інші завдання, ніж якісь українські реформи. Точніше, є уряд, а є прем’єр-міністр. Для прем’єр-міністра це транзитна посада, і для неї тут були більш важливими політичні завдання, ніж якісь економічні, а тим більше проривні завдання. Навряд чи Тимошенко розраховувала, що за два роки можна зробити якийсь прорив. Не буде вона цього робити хоча б тому, що вона розуміє: з таким проривом досить ризиковано йти на президентські вибори 2009 року.

Отже, це політичний уряд і політичний прем’єр-міністр. І можна давати окрему оцінку Юлії Тимошенко як політику, Юлії Тимошенко як прем’єру, окрему оцінку фінансово-економічного блоку уряду, який формувала особисто Тимошенко і який є її міні-кабінетом, і окремо дій уряду в цілому.

Якщо говорити про політичне над завдання, яке ставила перед собою Юлія Тимошенко як прем’єр-міністр, то вона їх виконала. При чому, можливо, досить добре. Для неї було важливо, перш за все, закріпитися у владі, заключити контракт з елітою. Перед тим як вийти на президентську гонку, для Тимошенко важливо підписати контракт з елітою, “перевербувати” її, сформувати свій елітний пул і стати лідером еліт. Адже електоральним лідером вона вже є. Контракту з елітою в Тимошенко немає, а контракт з електоратом в неї є. Тому в неї було подвійне завдання: розширити контракт з електоратом (це робилося через соціальні ініціативи, виплати і т.інш.) і встановити контракт з елітою. Перше вийшло, адже виплати робилися в політтехнологічному, а не в організаційно-технологічному ключі. І контракт з елітою в неї теж виходить, тому що вона підтягує під себе багато впливових елітних гравців, її люди розставлені сьогодні на ключові посади в Кабінеті Міністрів і виконавчої влади.

 igls.com.ua, 26.03.2008

Що ж в цій ситуації може бути далі? Може статися, що отримавши контракт з елітою (поки що він ще не повністю сформований), в силу інфляційних очікувань, ревальваційних тенденцій і т.д. Тимошенко втратить контракт з електоратом. Тому основна інтрига наступних ста днів буде заключатися в тому, чи зможе вона втримати контракт з електоратом, маючи на підході контракт з елітами? Чи, може, не отримає ні контракту з елітами, ні контракту з електоратом?