Вадим Карасьов: „НАТО дає Україні можливість отримати об’єднаний суверенітет, більший за індивідуальний”

В Національному інституті стратегічних досліджень відбувся круглий стіл на тему «Зовнішня політика України: перші підсумки та перспективи2008 року», в якому взяв участь відомий політолог, політтехнолог і аналітик, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. Пропонуємо увазі читачів сайту IGLS повний текст виступу експерта.

Ми зараз говоримо про те, що Україна має бути самостійним суб’єктом геополітики, що вона повинна мати якісь амбітні плани, амбітні сценарії і т.д. Я теж за! Але чим тут заважає євро-атлантична інтеграція? Давайте так: Німеччина амбітна держава чи ні? Так. Німеччина – економічний чемпіон, локомотив економіки Європейського Союзу. І Німеччина в НАТО.

Кажуть, що Україна – маленька нація, нація офіціантів. Правильно, от якщо не буде суверенітету, тоді це і буде нація офіціантів. Тому що ми самостійно ніколи не будемо суб’єктом. Ми можемо бути суб’єктом лише в колективній системі безпеки: з Росією або з НАТО. Якщо будемо казати, що ми в нейтралітеті, ми ні з ким, ми перетворюємося на „прохідний двір”, на територію, навіть не на країну, тим більше – державу. Тоді це просто транзитна територія. Нам ще потрібно створювати країну і державу. Те, що у нас тут є державні установи, інститути, які називаються національними, ще не означає наявності в нас нації, суспільства, держави.

Україна , якщо говорити термінами політології, - зовнішньополітична держава. Вона виникла частково в силу випадкових обставин. І що далі? Потрібно визначатися, тому що „болтатися”, як ми це робимо 17 років, не можна. Нам було дано вікно можливостей, коли Росія була слабкою. Ми тоді могли собі дозволити двовекторність за принципом „мудре теля двох маток сосе”. Все, цього більше не буде.

Перше. Якщо ми хочемо бути великою нацією і великою країною, нам потрібно отримати доступ до того, що називається безпека як суспільне благо. Тому що виробити безпеку як суспільне благо жодна країна сьогодні не може, крім Сполучених Штатів Америки і, можливо, Росії.

Далі. Ми говоримо про „замкнений світ”. Тут є такий розподіл: є герметичні імперії, а є відкриті імперії. Сполучені Штати – це відкрита імперія. Вони великі. І там є багато діаспор, багато можливостей для лоббізму, для проведення своїх рішень. Там іде конкурентний політичний процес. Я вже не кажу про те, що є, як писав Карл Шмідт, сухопутні держави, абсолютистські, замкнені, тому що вони завжди тримають кордон, в них оборонна свідомість, а є відкриті, атлантичні держави. Наприклад, Британія. Вона ніколи не була абсолютистською. Це держава громад.

Так само Сполучені Штати – це федерація. До речі, за федеративним принципом вони будували і післявоєнну Німеччину. Вбивався „пруський дух” цієї сухопутної, мілітарної держави. Що робилося за Боннським сценарієм? Німеччина відмовилася від воєнного суверенітету і натомість отримала економічний суверенітет. Таким чином, Німеччина стала економічним чемпіоном, не маючи воєнного суверенітету. До речі, Японія його теж не має.

Тільки сьогодні в Німеччині починає поступово пробуджуватися „берлінський дух”. Тому вони так і реагують на проблему надання Україні ПДЧ. До речі, сьогоднішнє німецьке благоденство багато в чому пояснюється відмовою від величезних витрат на оборонний бюджет.

Давайте поставимо питання так: чи може Україна забезпечити сьогодні собі в повному обсязі всі суверенітети: воєнний, оборонний, економічний і т.д. і т.п.? Не зможе. Давайте вибирати. Кажуть, НАТО – це закритий клуб. А що, Росія не „закритий клуб”, не замкнений світ. Якщо ми будемо орієнтуватися на Росію, нам доведеться тут вводити російську модель політичної системи. Але в 2004 році ми зробили інший вибір. Якщо б в 2004 році переміг інший кандидат, то не було б питань. Були б споріднені політичні системи, ми б постійно дрейфували в бік Росії. Може, з транзитом і з постачанням газу все було б нормально. Але ми пішли шляхом демократії і політичної конкуренції, якої немає в Росії, але яка є в НАТО.

Тому неправильно казати, що, ідучи в НАТО,  ми втратимо свій суверенітет. Ні, ми відмовимося тільки від воєнного суверенітету, тому що ми не можемо його забезпечити. Сьогодні стоїть питання про об’єднаний суверенітет. Наприклад, коли країни, вступаючи в Європейський Союз, віддають частину свого суверенітету, це не означає, що вони його втрачають. Тому що вони отримують значно більший об’єднаний суверенітет через діяльність спільних інституцій.

Щодо російської агресії можу сказати так. Якщо Росія відмовиться від договору про дружбу, буде претендувати на Крим, то ми будемо вживати свої адекватні заходи у відповідь. Провдемо власні історичні дослідження по Криму і т.д. Всі пам’ятають як консолідувалися політичні еліти України під час конфлікту навколо коси Тузла, ставши на захист територіального суверенітету України. Якщо Росія буде агресивно себе повидити, піднімати кримське питання, це тим більше буде підштовхувати еліти і суспільство до НАТО, щоб нам дали серйозні і правильні гарантії. Тому ті, хто прагне пришвидшити вступ України до Альянсу, можуть лише поаплодувати пану Лужкову і пану Затуліну.

А тепер треба поговорити про проблему безпеки взагалі. Що відбувається взагалі сьогодні в НАТО? Яким стає НАТО? Перше. Воно стає постєвропейським, і в цій новій системі безпеки європейськості стає менше, а більше стає атлантичності. Друге. Воно стає постблоковим, тому що блокова схема вже не спрацьовує. Альянс більше не буде таким собі замкнутим, закритим клубом. Третє. НАТО стає трансатлантичним і постоборонним. Альянс рухається на схід, в Євразію, на Кавказ, на Каспій і т.д. Що потрібно НАТО? НАТО потрібен контроль над стратегічною дугою, яка починається з Балтії і закінчується Сінцзяном, до Китаю. В цій дузі знаходяться всі енергоносні та енерготранзитні регіони. А для США та й для НАТО в цілому потрібно забезпечити собі контроль над енергоресурсами. Якщо вони протримаються там 20-30 років, то все буде нормально. Вони вже готуються до XXII століття, в якому потрібно буде демонструвати інтелектуальне лідерство. Там проводяться навчальні програми, в тому числі зі студентами тощо.

НАТО буде рухатися в цьому напрямку, тому що європейські країни сьогодні стають нецікавими, а епіцентр політики буде зміщуватися на схід, в Центральну та Середню Азію.

Якщо ми братимемо участь у всіх цих напрямках, ми як раз і отримаємо доступ до великої, глобальної політики. Більше того, це енергетика, це енергетична безпека, це трубопроводна логістика, яку сьогодні Україна може викласти на стіл в рамках натівської стратегії. Тому є вибір між нейтралітетом, Росією і НАТО, який все одно веде до Альянсу.

І ще, є така ілюзія, що сьогодні Росія ставиться до нас так, як ставились брежнівські геронтократи, з ностальгією. Ні. Ніяких сантиментів немає. Це вже давно чужа територія для „петербурзької сировинної еліти”. Вони будуть ставитися до нас жорстко і прагматично. Необхідно все це враховувати, говорячи про нейтралітет і т.д. Але також треба враховувати,що світ став іншим і більше немає двох блоків, які могли б один одного врівноважувати. Тому потрібно прагматично шукати свій інтерес в НАТО і зробити так, щоб ми вступили туди з найменшими ризиками і найменшими витратами.

igls.com.ua, 7.04.2008