Об институте Аналитика Мониторинг Блоги
   
09.09.2009, 17:49


Прес-конференція політолога Вадима Карасьова на тему: “Нова світова арена: ризики для української незалежності”


8 вересня в агенстві «УНІАН» відбулася прес-конференція директора Інституту глобальних стратегій провідного політолога і політтехнолога Вадима Карасьова на тему : “Нова світова арена: ризики для української незалежності” .

Пропонуємо читачам сайту ознайомитися з повною версією виступу політолога.

Вадим Карасьов:

Ризики для української незалежності мають сьогодні не тільки зовнішній, але й внутрішній характер, тому що напередодні президентських виборів взагалі загострюються питання геополітичної боротьби, вибору зовнішньополітичного курсу і складається так, що в умовах світової геополітичної і фінансово-економічної кризи українські президентські вибори мають бути вибором зовнішньополітичного курсу і вибором таких заходів, які б унеможливили нові загрози для українського суверенітету і української незалежності.

Сьогодні ми поставимо питання в зовнішньополітичному вимірі, тому що дійсно інтенсивно змінюється світ, переформується нова світова арена. Зміни в геополітичній структурі світу, геополітична криза навколо України починає з новими акцентами і нюансами формувати ризики і загрози для українського національного розвитку.

Якщо говорити більш предметно, то ключовим являється 2008 рік, коли, по-перше, почалась фінансово-економічна криза . Ця криза продемонструвала зсув економічних сил з Заходу на Схід, і підйом нових авторитарних капіталізмів великих економічних держав: Китаю, Індії, Бразилії. Змінюється світова економічна рівновага, рівновага економічних сил.

Другий чинник 2008 року – російсько-грузинська війна , яка продемонструвала наміри РФ до реалізації доктрини сфер впливу по периметру своїх кордонів . І головне, продемонструвала, що поки що на пострадянському просторі ефективною реальною військовою силою є саме Російська Федерація . І фактично з цього почалася певна мілітаризація Чорноморсько-кавказького і каспійського регіонів. Я не кажу про Грузію – це відомо. Останнім часом починається програма воєнних озброєнь і переозброєнь в Азербайджані, Туркменістані, і виникають зони конфліктів між цими країнами навколо Каспійського моря і зон видобутку нафти. Це деталь, але вона свідчить про те, що пострадянський світ входить в зону, сферу, час мілітаризації і мілітарно-політичних викликів.  Це говорить про те, що старі правила на пострадянському просторі де-факто вже не діють, а формуються нові правила, нова гра, яка досить серйозно має бути проаналізована Україною, українським політичним класом для того, щоб забезпечити  свою незалежність, суверенітет і конкурентність в новій геополітичній грі.

Які тенденції, інтенції можна спостерігати після 2008 року на тлі переформатування нової світової сцени? Це межа геополітики розширення . Тобто, геополітика розширення, яку сповідував Захід, Північноатлантичний альянс, США, ЄС, в певній мірі зупинилася. З другого боку, почалася реалізація російської доктрини – стримування України в її інтеграційних намірах.

Геополітика розширення заходу зупинилася на межі, з іншого боку почалась активна гра на стримування з боку РФ українських намірів євроатлантичної інтеграції. В цьому контексті криза місії Північноатлантичного альянсу. Новий Генсек Північноатлантичного альянсу заявив, що буде розроблена нова концепція НАТО, але безумовно сьогодні мова йде про те, щоб більше робити акцентів на дипломатії, в той час як пострадянський Чорноморсько-Каспійський регіон мілітаризується, і тут виникає загроза мілітарного, а не дипломатичного порядку.

Ще одна тривожна тенденція – це відкат Європи , деглобалізація ЄС , зменшення можливості ЄС впливати на пострадянський простір, збільшення ролі військово-політичних чинників безпеки, в той час як ЄС робить акцент на м’якій силі дипломатії. Взагалі основна фішка ЄС – це політика дипломатії, це політика „м’якої безпеки” - права людини, економічні і соціальні стандарти. Коли на пострадянському просторі починають домінувати військово-політичні чинники безпеки, очевидно, ефективність євросоюзівської дипломатії дає збій, зокрема відносно України.

Остання тенденція – це стратегічна пауза, яку взяли сьогодні США для того, щоб знайти нові відповідні стратегії своєї глобальної політики, пов’язані зі зміною керівництва, зміною акцентів у лідерстві США. Таким чином „біловезька” Східна Європа, яку складають держави, що утворилися на теренах колишнього радянського союзу після Біловезької угоди, переживає певну кризу економічну та геополітичну.

Цей безпековий вакуум в умовах геополітичної кризи пострадянського простору і „біловезької” Східної Європи заповнюється активною політикою Російської Федерації, яка має декілька характерних особливостей.

По-перше, РФ та її нинішнє керівництво хоче відродити в Європі на тлі стратегічної паузи США і кризи дипломатії ЄС, „Європу великих держав” і політику великих держав . А великі держави, як свідчить досвід 19 століття, мають свої сфери впливу. Тому російське бачення сьогоднішньої Європи і пострадянського простору – це світ великих держав зі своїми сферами впливу і своїми малими державами, які входять до сфер впливу. Дискурс, риторика великих держав проникає і в українську дипломатичну і політичну риторику, вже починають оперувати цими термінами.

Система колективної євроатлантичної європейської безпеки не знає поділу на великі і малі держави. Словенія – це мала держава. Мала за територією, але там - євро, ВВП – високий, вона є членом колективної безпеки Євроатлантичного союзу, вона є членом ЄС, тому наднаціональні економічні, міждержавні структури, а також колективна система безпеки знімає цю різницю між великими і малими державами. Зрозуміло, що якщо буде домінувати риторика „великих держав”, в сферах впливу яких - малі держави, то тоді світ зірветься в нову геополітичну силову гру, яка була характерна для кінця 19 століття і яка призвела потім до світових трагедій в першій половині 20 століття.

Поставте питання, якщо Росія – це велика держава, вона має сфери впливу, то де тут Україна, незважаючи на її досить велику територію? Вона буде малою, або середньогабаритною, дрібнокаліберною країною, яка має бути в фарватері політики великої держави, на статус якої в пострадянському просторі претендує сьогодні РФ. Звідси доктрина РФ йде далі, вона наполягає на тому, що „біловезькі держави” - це і Україна, і інші бувші республіки СРСР мають право на існування за умови відмови від курсу на євроатлантичну інтеграцію і на колективну безпеку. Тільки тоді вони мають право на існування по меншій мірі в цих територіальних межах, якщо вони будуть в сфері впливу РФ як великої держави.

Якщо так ставиться питання про право на існування України, то висновок такий – якщо Україна і далі буде орієнтуватися на колективну безпеку, то може бути поставлене питання про територіальні кордони. Це виклик територіальним межам України, територіальному  суверенітету.

Можна додати, що в Східній Європі сьогодні, після стратегічної паузи США, відновлюється етнополітика . Можна спостерігати ексцеси між угорцями і урядом Словаччини, який не дав дозвіл на візит Президента Угорщини до етнічних угорців. Бачимо проблеми, які виникають між угорцями і румунами у Трансільванії. Ми бачимо намагання Росії „відчепити” Німеччину від Західного альянсу. Якщо це вдасться, то це буде серйозний фундаментальний зсув у європейській безпеці і європейській рівновазі сил. До цього можна додати ідеологічну боротьбу, яка сьогодні йде в Східній Європі і взагалі в Європі навколо пакту Молотова-Ріббентропа. Очевидно ідеологічна конкуренція, ідеологічна боротьба буде посилюватися. І в цьому контексті заява Президента Румунії  про те, що він не визнає нинішні кордони Румунії, так як вони є результатом пакту Молотова-Ріббентропа.

Підсумовуючи все що відбувається можна сказати що національна безпека з безпеки інтересів економічних, фінансових, екологічних, геоекономічних поступається безпеці території . Хоча безпека інтересів залишається як ключовий елемент національної безпеки, але все ж  таки пріоритет сьогодні за безпекою територіального суверенітету.

Безпека території, як свідчить досвід, спирається на військово-політичні підходи, тобто на звичайну політику безпеки і військовий потенціал держави. Щоб убезпечити себе сьогодні від територіальних зазіхань потрібно робити акцент на національній безпеці і на оборонній складовій , не стільки на превентивну безпеку, скільки на оборонну складову і військовий потенціал країни.

Територіальна безпека держави – це акцент на оборонних безпекових питаннях. А загрози для територіальної безпеки сьогодні є зі Сходу, Північного Сходу, вони є з Півдня – Крим, і вони починають промальовуватися і з Південного Заходу – Румунія. Внутрішньополітична дестабілізація Молдови – як ще одна точка ризику загроз на південно-західному напрямку української безпеки.

Таким чином світ, геополітична структура, яку вивчали, аналізували, вона розпорошується і розчиняється. І місце цього світу займає інший, більш складний світ. Головне питання для України, незважаючи на різні територіальні виклики зі Сходу, Південного Заходу - чи вдасться Російській Федерації отримати свої сфери впливу і чи вдасться Заходу, ЄС, НАТО заблокувати цю головну амбіцію РФ.

Ключова складова цієї проблеми – це Україна, українське питання . В Україні, навколо України, в томі числі і через вибір майбутнього шляху України, зокрема через президентські вибори буде вирішуватися доля, геополітична структура не тільки Східної Європи, але й Європи взагалі. Тут ключове зіткнення – чи буде РФ мати зону впливу, чи все ж таки не буде сфер впливу великих держав, не буде поділу на великі і малі держави, не буде ніякого періоду територіальних переділів, змін територіальних кордонів.

За всіма останніми візитами, геополітичними подіями потрібно вбачати геополітичні зміни. Цікавий в цьому сенсі останній візит до Польщі Прем’єр-міністра РФ В.Путіна. Чому, незважаючи на складні відносини між Польщею і РФ, Путін поїхав на відзначення 70-річчя початку Першої світової війни і окупації Польщі? Не тільки тому, що потрібно прагматизувати курс, торгівельно-економічні взаємовідносини між Польщею і РФ, а тому що в доктрині формування Європи „великих держав” без Польщі цей проект реалізувати неможливо. Вони розуміють, що сьогодні Польща здобула в умовах перебування в ЄС і НАТО досить серйозні  національні економічні успіхи, стала міцною державою в економічному і геополітичному сенсі. До речі, Польща – одна з не багатьох держав сьогоднішнього світу, яку економічна криза не здолала, Польща демонструє впевнені показники розвитку в умовах економічної кризи.

„Європа держав” – це Франція, Італія, Німеччина, Польща і Росія. Вони розуміють, що без Польщі реалізувати цей проект неможливо. На думку РФ, за рахунок зближення з Польщею, можна нейтралізувати Україну. Відірвати Україну від Польщі, відірвати Німеччину від Західного альянсу, грати на державно-національних амбіціях Польщі для того, щоб всі інші країни „біловезької Східної Європи”: Білорусь, Балтика, не зважаючи на те, вони в ЄС і НАТО, не кажучи вже про Україну, або вони нейтралізовані в своїх зусиллях, наприклад Україна в зусиллях євроатлантичної інтеграції, або вони залишаються в зоні впливу РФ. Ось про що потрібно говорити і ось про що потрібно думати, коли ми аналізуємо перебування Ю.Тимошенко в Польщі, візит В.Ющенка до Польщі і про всю гру, яка йде сьогодні навколо України і в самій Європі.

Яка сьогодні основна небезпека окрім територіальної і недостатньої військової складової національної безпеки України? Це ще небезпека інтеграційної зупинки , це небезпека гноїння в буферній зоні між РФ і ЄС.

Досвід балканських конфліктів 90-х  років показує до чого може призвести це гноїння в буферній зоні, в зоні невизначеності. Тим більше,  що сьогодні з боку багатьох кандидатів навіть фаворитів президентських виборів висловлюються ізоляціоністські мотиви, або демонструється курс на Російську Федерацію.

Нам не потрібен ізоляціонізм, сумнівна ексклюзивність, нам потрібна інклюзивність включення в сучасні системи колективної безпеки . На потрібно рухатися, не зважаючи нінащо, вперед в Європу, виконувати свої домашні завдання. Не чекати, коли нам відкриють повністю всі двері в ЄС, а робити свою домашню роботу, щоб бути готовим після „стратегічної паузи” до нової динаміки, нового темпу, нового етапу інтеграції в систему європейської колективної безпеки. Нам потрібно ще раз на рівні дипломатичної свідомості, геополітичної свідомості розуміти одне – нам потрібні зовнішньополітичні союзи. Україна сьогодні потребує членства в союзі з Заходом, з ЄС, з Євроатлантичним альянсом. Не регіоналізм пострадянський, а європейський універсалізм потрібно, щоб був в основі зовнішньополітичного курсу . Курс на об’єднану Європу в енергетичних, торгівельних питаннях. Все це мають викласти на передвиборчий стіл всі кандидати і показати, як вони хочуть, як вони думають, як вони зможуть, і чи зможуть вони реагувати на нові ризики для українського національного розвитку.

Що стосується безпекових гарантій, особливо пов’язаних з серйозними військово-політичними викликами, то потрібно поставити питання: хто захистить Україну сьогодні, хто може дати гарантії? Як країни-гаранти згідно Будапештського меморандуму 1994 року, будуть надавати нам гарантії в разі територіальних конфліктів, які стосуються територіального суверенітету і кордонів України. Вже є у нашого керівництва, перш за все у Президента України, розуміння, що потрібно Будапештський меморандум, гарантами якого є країни-члени РБ ООН і члени ядерного клубу, доповнити двосторонніми договорами. Є двосторонній договір України з США, але немає двосторонніх договорів з Китаєм, РФ, Францією і Англією. Саме вони є державами-гарантами і на їх гарантії Україна відмовилася від ядерної зброї на початку 90-х років. Якщо таких гарантій не буде, не буде оформлення на рівні двосторонніх договорів, то тоді потрібно думати, як забезпечити себе від територіальних зазіхань, забезпечити свою незалежність, конкурентоздатність, свої геополітичні позиції в умовах старих і нових геополітичних загроз. Тоді, очевидно, потрібно повертатися до старих нових можливостей . В Україні була ядерна зброя, потрібно проаналізувати можливості повернення України до такої зброї.

На сьогодні два основних завдання: зберегти незалежність, захистити суверенітет . Цього вимагає від нас зовнішній світ, процеси, які йдуть у зовнішньому світі, і це основне не тільки домашнє завдання для України, але і завдання для кандидатів на президентські вибори. Хай дадуть відповідь, як вони збираються захистити Україну, українську незалежність, суверенітет, європейське призначення і європейські перспективи. Як вони мають убезпечити Україну від світу, який намагається створити на теренах Східної Європи Російська Федерація, світу великих держав і поділу на великі і малі.

 

igls.com.ua, 09.09.2009




Предыдущие материалы из раздела
Вадим Карасев: «Задача Ющенко состояла не в уничтожении олигархов как класса, а создании из них украинцев и патриотов. Эта проблема всегда ставилась перед странами, которые формировались как нации»
Вчера, 17:54
Почему Партия регионов и БЮТ превратили с помощью социального популизма предвыборную кампанию в борьбу двух будущих премьеров, а не президентов? С ...
Тимошенко пришлось согласиться, чтобы не потерять лояльность Порошенко, которому принадлежит 5-й канал - политолог
Вчера, 13:05
Петр Порошенко совершил блицкриг: его кандидатура на пост главы МИД, внесенная в парламент в среду, уже в пятницу результативно проголосована. Об ...
Путин с Лукашенко — оба харизматичные, властолюбивые автократы - Вадим Карасев
12.10.2009, 12:15
 Президент Белоруссии Александр Лукашенко обвинил Владимира Путина в препятствовании военному сотрудничеству России и Белоруссии, давлении на ...
Прес-конференція Вадима Карасьова на тему: ”Підсумок тижня: що змінилося, що не змінилося та що зміниться в українській політиці”
09.10.2009, 19:46
9 жовтня в агентстві «УНІАН» відбулася прес-конференція директора Інституту глобальних стратегій провідного політолога і політтехнолога Вадима ...
Ющенко разобрался во внешней политике Украины – Вадим Карасев
09.10.2009, 15:03
Директор Института глобальных стратегий Вадим Карасёв считает, что назначение на должность министра иностранных дел Украины Петра Порошенко ...
Политолог Вадим Карасев: Фавориты выдохлись
09.10.2009, 14:52
Согласитесь, крайне трудно придумать версию, объясняющую, почему Виктор Ющенко собирается баллотироваться на второй срок. Мы долго и безуспешно ...
Аналитика
 Архив