Частина народних депутатів ініціюють проведення люстрації

Провести своєрідну ревізію та заборонити займати виборні та державні посади тим особам, хто скомпрометував себе у минулому співпрацею із радянськими спецслужбами, порушенням прав людини, фальсифікацією виборів і т ін. пропонують депутати, які до недавнього знаходилися в опозиції до влади. Люстрація - так по-науковому називається це явище. Останнім часом це слово все частіше лунає в ЗМІ, виступах з різних трибун та кулуарних розмовах депутатів та високопосадовців.

В дослівному перекладі із латинської люстрація (lustratio) означає очищення за допомогою жертвоприношення. Явище, що було започатковане церквою багато століть тому, у сучасні часи набуло нового змісту. Широкого вжитку воно набуло наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого століття, коли після розколу радянського табору люстраційні процеси почали відбуватися у багатьох країнах - Німеччині, Чехії і Словаччині, Угорщині, серед колишніх радянських республік - у Латвії, Литві та Естонії. Суть зводилася до заборони колишнім чиновникам, що працювали на користь комуністичних режимів, або ж особам, що співпрацювали із спецслужбами, займати керівні або ж виборчі посади. До речі, відлуння тих процесів можна почути й сьогодні. Останній приклад - звільнення спікера польського Сейму Юзеф Олекси, який, як виявилось, за радянських часів був таємним агентом польських спецслужб. Ідея люстрації в Україні після набуття незалежності не отримала широкої підтримки, але до неї частина депутатів колишньої опозиції та низка громадських та молодіжних організацій повернулися зараз.

Автором проекту закону „Про люстрацію” виступив відомий дисидент радянських часів Левко Лук'яненко. Цей документ регламентує добровільну заяву посадових осіб про свою протиправну діяльність, перевірку, облік та амністію (або, у разі відповідного рішення Люстраційного суду, недопущення до інститутів нової влади) осіб, які причетні до фальсифікації виборів, політичних переслідувань, масштабних зловживань владою, а також до співпраці із радянськими та іноземними спецслужбами, створення загроз національній безпеці держави. Ініційований процес також передбачає створення люстраційного суду, спеціальної слідчої комісії парламенту з питань люстрації, врегулювання розслідування фактів фальсифікації виборів Президента у 2004 році та визначення кінцевого терміну добровільної заяви осіб, які причетні до фальсифікацій.

При цьому очікується, що масового „полювання на відьом” не буде: за словами Левка Лук'яненка, передбачається, що добровільно надана інформація про співпрацю із спецслужбами і протиправну діяльність буде триматись у таємниці, і може бути оприлюднена лише у разі якщо відповідна особа висуватиметься на певну посаду. Саме усунення колишніх чиновників, що скомпрометували себе, та таємних агентів спецслужб від влади є головним завданням люстрації, вважає народний депутат В'ячеслав Кириленко: “Демократичні сили стоять перед реальною загрозою інфільтрації перефарбованих чиновників до владних структур. Ці люди будуть займатися звичною для себе справою - персональним збагаченням, а відповідальність будуть нести ті, хто отримав перемогу на президентських виборах”.

Втім, навіть автор законопроекту Левко Лук'яненко не впевнений, що запропонований ним документ буде ухвалений діючим складом парламенту. З ним погоджується й ще один прибічник люстрації, народний депутат Василь Червоній, який вважає, що прийняття відповідного закону є можливим лише після ротації Верховної Ради: „Перспективи цього парламенту є сумнівними, і у цьому я погоджуюсь з Левком Лук'яненком. Але, я впевнений, що навіть, якщо цей парламент впродовж 2005 року не прийме цей закон, який, без сумніву, потрібно розробляти, враховуючи досвід Чехії, Польщі, Латвії, то наступний парламент, сформований вже без мажоритарників буде набагато більш демократичним. І я впевнений, що дві третини майбутнього складу парламенту, - це будуть сили не вчорашнього дня, а сили, налаштовані демократично, проєвропейськи, і тому вони неодмінно приймуть цей закон. Тобто, я прогнозую реально - 2006 рік”. А голова Центру дослідження політичних цінностей Олесь Доній не лише оцінює шанси ухвалення законопроекту цим парламентом як „нульові”, але й вбачає великі проблеми із формуванням критеріїв, за якими визначатимуться неблагонадійні особи.

- Зараз є проблема саме з критеріями: хто мусить підпадати під люстраційне законодавство, - говорить Доній. - Стосовно КДБ та Компартії тут уже є певний термін давності. Щодо участі в адміністрації Кучми, то сама участь у виконавчій владі ще не є злочином, інакше у нас би підпадали під це і Ющенко, і Тимошенко, і Пинзеник і усі, хто завгодно.

Саме під визначення критеріїв, вважає Доній, підпадає і намагання проводити люстрацію серед осіб, які причетні до фальсифікації виборів. Адже кримінальний кодекс передбачає, що це є злочин, і визначає конкретні види покарання.

Вважає таким, що запізнився, закон „Про люстрацію” й директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов, отже, вважає він, зараз треба ”просто виконувати закони: якщо були порушення з боку тих чи інших можновладців чи держслужбовців, то вони мають бути покарані у нормальному звичному судовому порядку”. А безпосередню люстрацію, вважає Карасьов, має здійснювати виборець: „Якщо ми переходимо до демократичної політичної системи, то ротація політичних еліт і буде де-факто люстрацією”.

Коментарі:

Олесь Доній, політолог:

О.Д.: - Перспективи прийняття люстраційного законодавства у цій Верховній Раді, як на мене, фактично дорівнюють нулю. Найбільш реальним і необхідним введення люстраційного законодавства в Україні було у 1991 році. Тоді були чіткі критерії, - участь в спецслужбах КДБ та вищих керівних органах Компартії. І варто було тоді обмежити участь саме представників цих двох структур. Зараз є проблема саме з критеріями: хто мусить підпадати під люстраційне законодавство. Стосовно КДБ та Компартії тут уже є певний термін давності. Щодо участі в адміністрації Кучми, то сама участь у виконавчій владі ще не є злочином, інакше у нас би підпадали під це і Ющенко, і Тимошенко, і Пинзеник і усі, хто завгодно.

Зрештою, коли говорять про те, що під люстрацію повинні підпадати ті, хто займався фальсифікацією виборів, але фальсифікація виборів є кримінальним злочином, і вони повинні просто підпадати під наше кримінальне законодавство і бути притягненими до кримінальної відповідальності. Отже, є проблема з критеріями. Тому, мені здається, з одного боку найбільш необхідним є моральне очищення, і тому люстрацію можна було б розуміти як тиск громадськості на органи влади з метою недопущення найбільш одіозних осіб до владних інституцій. По-друге, це обов'язкове оприлюднення представниками спецслужб тих, хто перебував у підпільній діяльності і КДБ, і СБУ. І для того, щоб балотуватись до органів місцевого самоврядування або ж виконавчої влади, такі люди повинні були б зазначати це у своїх відомостях. І населення вже вирішувало б, чи готове воно довіряти таким політикам, чи є це визначальним мінусом. Тобто, в такій формі люстраційні моменти могли б бути присутні в Україні.

Але ця Верховна Рада не має жодних шансів прийняти навіть таке помірковане законодавство, бо колишня опозиція має лише 140 „жорстких багнетів”, а решта, - це ті, хто виступатиме категорично проти. Люстрація, - це лише один з моментів ротації існуючої влади, тобто необхідності участі нових імен, нових облич в політиці і тому люстраційне законодавство є лише одним з трьох важелів тиску.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

В.К.: - Що стосується аргументів „за”, „проти” цього закону, то я все ж таки проти, ніж „за”. Тому що закон про люстрацію запізнився, і процес люстрації доречно було б робити ще на початку 90-х років, коли ще дійсно функціонували інститути комуністичного режиму, компартійнікціонери. Того часу це було б, можливо, доречно. Втім, враховуючи розміри України, враховуючи чисельність української Компартії, а також враховуючи необхідність рухатись шляхом консолідації, а не роз'єднання, то, можливо і на початку 90-х років цей закон був менш доречним, ніж у таких країнах, як Чехія, країни Балтії. Тим більше, що східно- та центральноєвропейський досвід люстрації, а також посткомуністичні трансформації не дають досить вагомих аргументів для люстрації. Зокрема в Польщі цей процес, фактично, не було запущено, тому що перехід від комуністичної системи до демократичної в Польщі проходив через круглі столи і компромісним шляхом. І колишній функціонер польської робітничої партії Кваснєвський, нинішній президент Польщі, став одним з політичних лідерів країни і досить ефективно працює на демократичний вибір сучасної Польщі, зіграв одну з ключових ролей у вирішенні нинішньої кризи в Україні.

Що стосується сьогоднішньої ситуації, то ще раз можна підкреслити, що не потрібно якісь особливі закони про люстрацію. Треба просто виконувати закони. Якщо були порушення з боку тих чи інших можновладців чи держслужбовців, то вони мають бути покарані у нормальному, звичному судовому порядку. По-друге, якщо ми переходимо до демократичної політичної системи, то ротація політичних еліт якраз і буде де-факто люстрацією, тобто недопущенням тих можновладців, які порушували закон до влади. Але це має зробити виборець, не допускаючи тих чи інших людей до влади. По-третє, думаю, що Україна сьогодні потребує хороших фахівців з державного управління. І якщо зараз проводити зачистки, то де зараз знайдуться професіонали, службовці, які могли б реалізовувати соціальну політику нової влади.

Насамкінець, проблема не в тому, щоб когось покарати, а в тому, щоб нова влада, нові політичні еліти формували б політику, яку б проводили у життя службовці та державний апарат. Так що, якщо у нас буде нова політична еліта, якщо вона матиме нову політичну лінію, і мати політичну волю до її провадження, то ніхто, ніколи не посміє заперечувати цю політику і її блокувати. А той, хто є одіозним і той, хто дійсно допускав злочини повинен бути покараний у судовому порядку. На це є суд і прокуратура

Медіа-центр "Кандидат"

13.01.2005