Леонід Кучма не має політичного майбутнього

Учора глава адміністрації Леоніда Кучми Віктор Медведчук поклав заяву про відставку на стіл свого патрона. Заяви про демісію також подали його заступники в адміністрації президента, а також губернатори-члени СДПУ(о). У неділю офіційно піде зі свого поста й Леонід Кучма. Яким буде майбутнє чільників старої влади, котрим доведеться жити й працювати за нових умов?

Леонід Кучма визначив своє майбутнє задовго до складання повноважень. Він очолить власний фонд, який допоможе утримувати його зять Віктор Пінчук. Той, у свою чергу, не має наміру сидіти в окопах і вже задекларував готовність до співпраці, навіть до перегляду результатів приватизації “Криворіжсталі” й інших об’єктів. Зрозуміло, якщо все буде в рамках закону. Його партнер у купівлі металургійного гіганта, найбагатший українець Рінат Ахметов також готовий співпрацювати з новою владою і в опозицію піде хіба за виняткових умов. Зрештою, демонстративна зустріч неформального господаря Донбасу з Юлією Тимошенко яскраво свідчить: Ахметова в опозиції поруч із Януковичем, радше, не буде.

Зрештою, й екс-прем’єр нарешті починає розуміти, що в політиці діють інші правила, ніж він собі уявляв. Учора в ефірі ТРК “Україна” Віктор Федорович закликав своїх прихильників не робити трагедії з поразки й утриматися від радикальних дій. Заява більш ніж вчасна: в Донецьку 10 осіб – шестеро чоловіків і чотири жінки – оголосили голодування, вимагаючи відставки Верховної Ради, Верховного Суду та визнання президентом Януковича. До того ж, окрім Донецька, наметові містечка на підтримку Януковича організовано в Маріуполі, Харкові, Луганську, Херсоні, Дніпропетровську та Сімферополі. Над усіма наметовими містечками майорять біло-блакитні стяги, а також прапори Російської Федерації. Варто сподіватися, що заява Віктора Януковича вгамує запал його прибічників.

Сам він, схоже, таки формуватиме опозицію із залишків своїх, колись потужних союзників. “Колись потужних” тому, що більшість із тих, хто до надриву підтримував Януковича на президентських виборах, органічно не здатні працювати в опозиції. А сама думка, що доведеться опонувати владі, їх просто лякає. Незліченна кількість перебіжчиків у табір Ющенка – зайвий тому доказ.

“Газета” звернулася до політологів із проханням спрогнозувати, як надалі складатимуться долі не лише Віктора Януковича, а й Леоніда Кучми, Віктора Медведчука, Віктора Пінчука, Ріната Ахметова. Також намагалися довідатися, чи не передбачається поява або вихід на світло софітів нових персонажів із сильними політичними м’язами.

“Ющенко і донецька еліта мали б укласти такий собі пакт”

Олег Медведєв, політтехнолог, віце-президент Української ліги зв’язків з громадськістю:

– На Кучму чекає доля політичного пенсіонера. Якими б не були його особисті прагнення та плани, політичній діяльності об’єктивно приходить кінець. Наскільки спокійною буде його старість, залежить не лише від особистих намірів Президента Ющенка щодо Кучми. Є достатня кількість політичних опонентів Кучми, які суттєво постраждали впродовж кар’єри Леоніда Даниловича. Цілком очевидно, що незабаром в Україну повернеться Микола Мельниченко. Повернеться Олександр Єльяшкевич.  І, безумовно, всі ці люди порушать питання про відповідальність Леоніда Кучми. Тому в кожному випадку на колишнього президента чекають якщо не погані, то не найкращі часи в його житті.

Щодо Віктора Пінчука та Ріната Ахметова, то вони думають про своє майбутнє в Україні. І той, і інший мають непогані шанси вписатися в нову політичну та бізнесову реальність України Ющенка.

Наприклад, Віктор Пінчук уже не рік-не два працював і працює над тим, аби якомога швидше у власному образі покінчити з епохою первинного накопичення капіталів. Він давно працює над створенням образу, над тим, щоб європеїзувати свій політичний і бізнесовий стиль. Безумовно, Пінчук, як і переважна частина політичної еліти, пережив доволі неприємні для історії будь-якої країни часи, що їх іще Карл Маркс назвав періодом первинного накопичення капіталу. Це в історії будь-якої країни не найкращий час, не найморальніший, але Пінчук здійснив рішучі кроки, щоби відійти від минулого.

Такі, очевидно, кроки ще декілька років тому почав робити і Рінат Ахметов, але участь донецького клану в боротьбі за найвищу посаду в державі дещо загальмувала цей процес. Але я переконаний і в тому, що за умов адаптації до нових, принаймні модернізованих, правил гри, які запровадить Вікторо Ющенко, донецький клан також має шанс вписатися в нову реальність і посісти не останнє місце в новій Україні, спираючись принаймні на свій реальний потужний економічний потенціал.

Ющенко та донецька еліта мали б укласти такий собі пакт, за яким донеччани взяли б на себе зобов’язання жити за іншими, новими правилами, не за тими, за якими вони жили та панували в часи Кучми. Це, очевидно, означає згортання політичної автономії Донецька в межах України, закриття економічних зон, офшорів й інших дірок, створення в Донецькій області конкурентного середовища для бізнесу та політики, демократизація політичного життя Донецької області, а Ющенко і нова влада загалом відстоювали б інтереси потужного донецького бізнесового угруповання на зовнішніх ринках.

Найскладніше говорити про Медведчука, як і про Януковича. Це дві особи, які несуть принаймні політичну відповідальність за те свавілля та беззаконня, що коїлося в країні впродовж останніх двох років. У Януковича ситуація дещо краща, бо так чи інакше він має підтримку близько 12 мільйонів виборців, а Медведчук підтримки виборців не має, і на відміну від Януковича, не має змоги апелювати до громадськості.

Ще раз наголошую: обоє несуть політичну відповідальність за фальсифікацію виборів. І це серйозна політична вада, яка дає підстави для розгортання громадської дискусії, чи такі фігури взагалі мають принаймні моральне право на активну політичну діяльність.

“Нові зірки”? Наразі не бачу тих ембріонів, із яких могли б народитися нові яскраві політики. За моїми відчуттями, парламентські вибори 2006 року також не принесуть нових імен.

“Назва “Кому вниз” вдало
характеризує політичні траєкторії Януковича, Медведчука, Кучми”

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

Щодо політиків, яких ви назвали, то в них, за великим рахунком, немає політичного майбутнього. Фактично це політики, які за часів нового Президента завершуватимуть свою політичну гру. Це не виключає того, що вони відіграватимуть якусь роль у новій політичній конфігурації, залишаться доволі впливовими політиками, але їхня особиста політична траєкторія буде вже не висхідною, а спадаючою. Тобто це вже траєкторія схилу. Назва української рок-групи “Кому вниз” найбільш вдало характеризує особисті політичні траєкторії Януковича, Медведчука, Кучми й тих, хто рангом нижче.

Медведчук, по-перше, залишився лідером СДПУ(о), по-друге, він буде намагатися тим чи іншим способом пройти до старої ВР, безумовно, йтиме за списком СДПУ(о) в нову ВР, намагатиметься формувати ситуативні політичні коаліції, альянси. Але чи зможе він стати архітектором і будівничим нових опозиційних проектів – це питання. І воно багато в чому залежатиме не лише від Медведчука, а й від дій нової влади. Якщо влада буде послідовною, консолідованою та сильною, то жодні опозиційні ініціативи Медведчука не матимуть серйозних і потужних наслідків. Якщо влада не відповідатиме очікуванням суспільства, можливий простір для концентрації політичної енергії Медведчука. Але допускаючи такий розвиток, я  все ж таки говорив би, що його політична кар’єра і пік могутності вже позаду. 

Щодо Пінчука й Ахметова, то як політики, можливо, вони закінчили свої проекти, надто Пінчук. Він відходитиме від амплуа політика-бізнесмена та намагатиметься концентруватися на двох видах своєї діяльності: бізнес і т.зв. публічно-медійна політика.

Ахметов залишається впливовим лідером донецької політико-фінансової імперії. І навряд чи зможе відійти від спокуси використати електоральні настрої Донецького регіону в майбутніх політичних ігрищах. Тому він усе-таки більше зосередиться і на економічних проектах, і на проектах, пов’язаних з укріпленням сил, які могли б репрезентувати східні та південні регіони.

Нових потужних фігур наразі не буде. Можливо, через два-три роки, коли з’являться нові губернатори, нові регіональні лідери, тобто в другому ешелоні влади. Нині до влади приходить покоління, яке формувалося в середині 1990-х. І цей десятилітній цикл, власне, характеризує українську політику.

“Якщо говорити про політичне майбутнє Януковича – радше “ні”, ніж “так”

Володимир Полохало, шеф-редактор журналу “Політична думка”

Якщо говорити про політичні перспективи Леоніда Кучми, його присутність у публічній політичній сфері, то їх практично немає. І навряд чи йому вдасться повторити шлях, який здійснив Леонід Кравчук, коли трансформувався в народного депутата України, але, по суті, став залежним у своїх діях, політичній поведінці, навіть світогляді, від лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука. Водночас думаю, що Леонід Кучма є одним із босів дніпропетровського фінансово-політичного угруповання, яке формально пов’язують із Віктором Пінчуком. І його реальний вплив на процеси, не як публічного політика, а закулісного, визначатиме те, наскільки могутнім залишатиметься цей клан.

Пінчук – раціональний бізнесмен, отже, готовий іти на компроміс із новою владою. Маю на увазі справді нечесну приватизацію “Криворіжсталі”. Кучма хоч і уособлює свою добу, добу Кучми, але реальних, відкритих, прозорих важелів впливу на українську політику практично не матиме. 

Я почав із Кучми. Однак усі ці прізвища уособлюють політичні угруповання, які зазвичай називають клановими. Отже, їхня доля залежатиме від до того, яка географічна складова (вона була найважливішою) помаранчевої революції буде закріплена на інституціональному рівні. А це залежить від політичного курсу нового Президента Віктора Ющенка. І наскільки принцип, декларований Ющенком – відокремлення бізнесу від влади, – стане правилом політичної та економічної гри. Отже, в усіх зазначених осіб, якщо політичний курс Ющенка буде адекватним очікуванням та ідеалам помаранчевої революції, виникне дилема: або співпраця з новою владою, але відхід від тіньового впливу на політику та гра за новими правилами (і тоді можна говорити про послаблення олігархів); або перехід у жорстку опозицію, але не публічну, а опозицію, яку можна кваліфікувати як саботаж і спроби чинити перешкоди політичному й економічному курсу Ющенка. Саботаж – це більш імовірна перспектива, тому має важливе значення, чи піде Віктор Ющенко на поступки олігархам. І чи ризикне він швидко запровадити нові правила гри. Гадаю, багато хто з олігархів мріє про політичний реванш на парламентських виборах 2006 року.

Зрозуміло, що найбільш прагматичний і проникливий з них – Віктор Пінчук. Він один із перших як політичний турист відвідав Майдан, провів власне соціологічне дослідження, навіть організував екзіт-пол на користь Віктора Ющенка, хоча, як кажуть соціологи, радше його насправді не проводили.

Щодо Ахметова – думаю, він сьогодні більше розмірковує. Гадаю, Віктор Янукович  для нього – використаний матеріал. І тому, найімовірніше, він підшуковує інші сили й інші фігури, які репрезентували б його бізнес-інтереси. Наразі важко говорити про це, якщо було в нього лише одне інтерв’ю. Мабуть, нині поразка є значно більшою для Ахметова, ніж для самого Віктора Януковича, адже це удар по амбіціях і по тих бізнес-проектах, які мав Рінат Ахметов.

Якщо говорити про політичне майбутнє Віктора Януковича – радше “ні”, ніж “так”. Тому що на переможених не роблять ставки. Його ще можуть використовувати для політизації електорату південних і східних регіонів, але не можна не помітити процесу звільнення з-під його впливу тих, кого нещодавно вважали вірними його прихильниками, насамперед з числа політикуму. Теза про жорстку опозицію відлякала багатьох ситуативних союзників, навіть із членів Партії регіонів, які завжди орієнтуються на переможця, на владу та звикли досягати компромісу, домовленостей, але не йти в жорстку опозицію. Я сказав би, що кількість тих, хто готовий піти з Януковичем у жорстку опозицію, насправді надзвичайно невелика. Найімовірніше, Віктор Янукович швидко втрачатиме рейтинг, вплив, якщо курс, який візьме Віктор Ющенко, буде надзвичайно ефективним. І що ефективнішим він буде, то меншим буде електоральний ресурс у Віктора Януковича. Тим паче, вже сьогодні багато хто накинувся на електоральний ресурс із числа його союзників, наприклад, Наталія Вітренко, Євген Кушнарьов та інші.

Визначальною для політичної долі названих осіб буде ефективність політичного курсу Віктора Ющенка.

Розмовляла Оксана Форостина

"ЛЬвіска газета, № 10 (577),  21 січня 2005 року