Об институте Аналитика Мониторинг Блоги
   
18.05.2010, 13:20


Інтерв’ю політолога Вадима Карасьова для тижневика „Країна”


Річ в тім, що нинішня влада, коли вона почала будувати свою владу, не зрозуміла ситуацію, тому що вона не розуміє країну. Потрібно її бачити, чути. Не „почую кожного”, а чути країну, її  поклик історії. Що вона зробила? Вона зробила стабільну президентську вертикаль і нестабільне суспільство. Назад загнати це нестабільне суспільство в якусь російську квазістабільність не вийде.

 

Пропонуємо читачам сайту повну версію інтерв’ю відомого політолога і політтехнолога Вадима Карасьова для тижневика „Країна”.

 

- Не зовсім класичний формат інтерв’ю. Конкретні три варіанти розвитку того, що може  в Україні статися в наступні 5-10 років. Ми можемо обирати різні. Із трьох сценаріїв, які обговорюються, перший – федералізація, другий – народний спротив, вихід людей на вулицю, можливо новий майдан і третій варіант - нічого не відбудеться...

 

Вадим Карасьов:

Не може бути так, щоб нічого не відбувалося, тому що країна не сформована, держава – недоформована, нація – не добудована, зовнішньополітичне позиціонування розмите.

Ми сьогодні повертаємося на рівні офіційної дипломатичної риторики до багатовекторності, яка вже була в кінці 90-х років. Якщо ми повертаємося до цього через 15 років, це означає, що ми не знаємо, що ми хочемо від цієї країни.

Проблема в тому, що ні політичний клас, ні правляча еліта, ні люди, громадяни цієї країни, точніше мешканці, вони ще теж недогромадяни, вони - „граждане по паспорту” як у Висоцького, а не громадяни у масовому масштабі з громадянською позицією. Вони не знають, чого вони хочуть від цієї країни, для чого вона взагалі потрібна в цій територіальній, світовій структурі. Тому що одні кажуть, ми маємо дружити з Росією, і взагалі бути союзі якихось міфічних слов’янських братських народів. А виглядає це вже не як братство народів, а як геополітичне братство Корчинського, або як „братва” з „лихих”, напівкримінальних 90-х років. Лише хтось - „бригадир” на геополітичному районі, а хтось – „робітник” чи „солдат”...

Інші кажуть, що нам нічого не потрібно, лише щоб не піднімалася ціна на хліб, хочеться, щоб завтра жилося трошки краще, ніж сьогодні. Але виходить так, що з кожним днем все гірше і гірше. І сьогодні країна не ділиться в своїй соціальній структурі на робітників, середній клас і буржуазію. Це більше книжна соціальна структура. Реальна соціальна структура – це невеличка кількість тих, хто живе і всі інші, хто виживає, від зарплати до зарплати, від огороду, на межі виживання.

Інші скажуть, що Україна – це європейська країна, вона в центрі Європі, вона має стати прикладом єднання. Добавте сюди те, яка кількість конфесій в Україні, і поки що не видно, як зробити конфесіональну оптимізацію. Хтось каже, що має бути єдина помісна церква, хтось, що декілька конфесій. На тлі конфесіональної роз’єднаності починає себе почувати хазяїном Патріарх Кирило, який приїздить в Україну і повчає нас, як нам жити, говорячи про те, що Захід – це зло, а ось нове добро - це нове православне братство. Хоча годинник у нього швейцарський, який уособлює це західне зло. Уособлення цього західного зла ми носимо на руці, а на язиці у нас критика вселенського західного зла, західного способу життя.

Чому така каша в голові? Шизоїдність в країні. Я кажу не про шизофренію, а про шизоїдність – роздвоєння в „умах”, в ментальності країни, тому що така еліта. Для багатьох тих, хто сьогодні править, хто у владі, що для них головне? Вони вийшли із бізнесу. Це якраз ті, хто живе. Вони знають для чого їм ця країна, щоб з неї вижимати й далі соки, додаткову вартість, для когось це вугілля, сталь, метал і перетворити країну в чавунний цех світу.

 

-         Кажуть, що вони недалекоглядні. Це що означає?

 

Тому що отримали Україну в трофей. Є поняття трофейної економіки і трофейної країни. Радянський Союз розвалився, утворилася країна. Боротьба відсіювала тих, хто не хотів боротися.

 

-         Ми зараз говоримо про обидва табори...

 

Є нюанси. Вже є далекоглядні політики. У них є місія, але немає трансмісії, як цю місію конвертувати в масову підтримку. А у інших є люди, гроші, але немає місії, вони не знають що з країною робити, вони отримали її, вона звалилася їм. Вони стали бізнесменами, губернаторами, вони при цьому робили бізнес, бо вони були не стільки державними службовцями по суті, скільки бізнесменами, але по формі це держслужбовці. І для чого вони лізуть у владу, штовхаючи один одного? Для того, щоб державні забов’язання виконувати? Їх виконувати тяжко. Для того, щоб робити бізнес, щоб панувати не лише економічно, а й політично.

Проблема в тому, що українська радянська соціалістична республіка відломилася в буквальному і фігуральному сенсі цього слова. „Відломилася” і в сленговому жаргоні, відломилася як трофей, і ніхто не знає, що з нею робити. Ні Захід не знає, ні ми не знаємо. Ми не знаємо, як сукупність, як цілісність, як спільнота. І тільки одна країна знає, що з нами робити, з цією країною. Ця країна трошки на Північ від нас знаходиться. Вони знають, тому що ми відломилися від них, але вони вже інші. Другого Радянського Союзу вже не буде. Радянський союз – це інтернаціональне братство і українська еліта там займала не останні позиції, і там влада була будь-яка, але вона була не російська. Вона була грузинська, поліетнічна, а сьогодні вона суто російська і „хахлам” цю владу не дадуть, їх туди не допустять. Це вже не імперія, а імперіалізм. Імперія – це така супер державна структура, де єдина сукупність, як казали колись, „новая историческая общность – советский народ”, а сьогодні такої імперії не буде. Сьогодні буде колонія і метрополія, економічний і енергетичний неоколоніалізм.

 

-         Хіба він не тріщить по швам?

 

Чекаємо...

Що таке тріщить? Вона може довго тріщати. І дійсно, ходити в штанцях, які тріщать не комфортно, але штанці є.

 

-         Але таке, щоб люди виходили на вулицю з лозунгами. Калінінград, Москва, Перм...

 

Але й європейці виходять, але Європа не тріщить. Є структури, є геополітична мапа. Розумієте, сьогодні ніхто не зацікавлений, щоб Росія кудись зникла. Європа  буде полишена з Китаєм. Колись наш один дипломат вів переговори з росіянами. Йому говорять: „Вам хорошо здесь хахлам, вы выпендриваетесь, а мы же граничим с Китаем…” А дипломат говорить: „Пока...”

Ці всі проблеми бачте які? Їх би всіх не було, якби у еліти, у правлячого класу була єдина консолідована позиція. Тому що не люди вирішують: НАТО -  це добре чи погано? Це вирішує правлячий клас з точки зору довгострокових національних інтересів. Тому що люди не компетентні і не можуть розібратися. Як сьогодні забезпечується безпека держави? Що таке колективна безпека, а що таке безпека чисто суто індивідуально-державна? Що таке НАТО сьогодні? Це військовий чи військово-політичний союз? Оборонний чи геополітичний? Вони в цьому не розуміються, і такі речі не обговорюються в такому контексті на політичних ток-шоу. В такому контексті можуть обговорюватися політичні рішення, прийняті на тому чи іншому самміті. Люди не компетентні в цих питаннях, вони не експерти.

 

-         Але людей можна переконати...

 

Для того щоб переконувати, не потрібно шоу. Переконують, коли є позиція еліти, коли є інформаційна, ідеологічна політика. Коли правлячий клас каже, що НАТО чи інший військовий блок - це на благо нації, країни і окремої людини. І кожна людина отримує свій дивіденд. Нехай то буде дивіденд від незалежності, участі у військово-політичних союзах, у зонах вільної торгівлі, і тоді народ завжди проголосує.

На виборах народ голосує не за рішення, він голосує за програми, які окреслюють майбутні дії політиків. Програм немає і непотрібно, тому що якщо народ буде голосувати за кожну сторінку, він спитає: а чому ви не виконали? А політики не мають все виконувати. Це лише так кажуть, що політик має всі обіцянки виконати. Непотрібно. Обіцянки – це запит на майбутнє. Політика не може не працювати в режимі обіцянок і деякі із них не завжди повинні виконуватися до кінця на всі 100%.

До прикладу, нинішня влада багато що наобіцяла своїм виборцям, і вона хоче сьогодні довести, що любить виборців і виконати обіцяне. Краще б вона їх не виконувала. Вони були в опозиції і зрозуміло, що треба пообіцяти. Пообіцяли краще. Та коли ці обіцянки починають реалізовувати про федералізм, про другу державну мову, дивіться, що робиться з країною.

Політика – це тонка гра, це тонка матерія, її потрібно не просто розуміти, її потрібно відчувати. Це мікс рефлексії і рефлекторності, мікс дискурсу і понятійних апаратів, це мікс і розуму, знань і стереотипів. Людина не може бути знавцем політики, вона працює в стереотипах, а політик він має працювати і в стереотипах і на рівні книжок, на рівні інтелекту, якщо він просто інтелектуал, його маса ніколи не вибере. Зрозуміло, що коли сам президент починає бути філософом, ідеологом, це теж неправильно, тому що потрібно бути і практиком і прикладником. Але політики мають дійти до того, що потрібно знати, що таке національній інтерес. Для цього потрібно працювати і думати над цим, а не працювати просто президентом-завгоспом. У нас був президент-філософ, а тепер президент-завгосп. Як може розвиватися країна на таких екстремумах, на таких гойдалках?

В Україні правлячий клас має усвідомити, або він втратить цю країну, а народу буде все одно хто прийде до влади. Головне, щоб платили, давали робочі місця. Це може зробити або ЄС, або Румунія, або Польща, або Словаччина, або Угорщина, це для західних регіонів, а для цих регіонів Росія зробить.

Народ - це політична категорія, народ – це не сумативне поняття, яке сумується, це абстрактне політичне поняття. Народ є тоді, коли є еліта, яка розуміє, що таке країна, що таке держава, що таке національний інтерес. Для цього потрібно представництво парламенту, без парламенту немає народу, без народу немає парламенту. Ось у чому справа. У нас парламент сьогодні такий, як і народ, а народ у нас дезорієнтований. Частина думає про те, чому вони мають бути заручниками Східної України. А Східна Україна думає, а „у нас свой путь, НАТО - агрессивный блок, мы не допустим, чтобы натовский сапог топтал нашу землю”. Вчора був репортаж з поїзду ветеранів, і там у ветерана беруть інтерв’ю, він каже, що його мрія – потиснути руку Володимиру Володимировичу Путіну...

Отже еліта повинна зрозуміти, або вона втратить цю країну і сама вона розмиється, тому що нікому не буде потрібна. В Москві своя еліта, там і так „столпотворение” навколо цих всіх владних „кормушек”, тому що влада – це „кормушка”, або слави, або репутації, або грошей. А населення буде розібране іншими народами і асимільоване.

 

-         Проблематика зрозуміла. Давайте поговоримо про сценарії...

 

Це проблематика інша. Я би не сказав, що в Україні є якісь сценарії, і ми можемо вибирати. Річ в тім, що нинішня влада, коли вона почала будувати свою владу, не зрозуміла ситуацію, тому що вона не розуміє країну. Потрібно її бачити, чути. Не „почую кожного”, а чути країну, її  поклик історії. Що вона зробила? Вона зробила стабільну президентську вертикаль і нестабільне суспільство. Назад загнати це нестабільне суспільство в якусь російську квазістабільність не вийде. До певного моменту я боявся, що Україна опинилася під цією владою на 10 років. Небезпека залишається, але вже такого однозначного лінійного тренду на цей сценарій немає. Тому що це був би повністю зірваний курс України в Європу. Повзком, заднім ходом, але це був шлях України в Європу. Рухалися до Європи, але тут переключили передачу. А там 2020 рік взагалі не зрозуміло, що зі світом відбувається, перебудовується вся світова архітектура, починаючи від фінансової, закінчуючи політичною. Немає впевненості, чим буде 20-й рік для західного ліберально-демократичного світу. І тоді доля країни склалася б дуже сумно. Тому ще це було б певне а можливо й повне відновлення радянсько-євразійського простору, але вже не в радянському, а в російському метропольному варіанті.  Путін прагне, щоб влада на пострадянському просторі була безальтернативною, безальтернативні президенти Лукашенко, Назарбаєв. Священний союз безальтернативних президентів. І коли Партія регіонів говорить, що вони на 10 років, то немає впевненості, що вони не підготовлять варіант з наступником, прем’єрством. Але цей варіант не для України, тому що його не сприймає частина України. В такому сенсі одна частина – піде одним курсом, інша піде іншим курсом, спочатку в умах, а потім реально, якщо Партія регіонів буде фальсифікувати вибори і створить модель керованих виборів, електорального авторитаризму.

 

-         Розмежування Заходу і Сходу, люди просто підуть?

 

Питання в тому, що підуть спочатку ментально, внутрішня міграція, хтось буде від’їздити за кордон, а потім постане питання взагалі... Ця територія не буде стабільною.

 

-         Якщо брати російський варіант розвитку, то можлива війна?

 

Тому цей варіант сьогодні - не реальний. 2010 рік варіант з російською владною вертикаллю – це крок, шлях до розколу ментального, політико-культурного не в сенсі мови, в сенсі того, що одна частина орієнтована на політико-правову систему і архітектуру Європи, не обов’язково бути в ЄС, я маю на увазі ліберальну економіку, справедливе правосуддя, права людини і інші громадянські цінності. А інша частина починає орієнтуватися на іншу політичну культуру – це держава, державно-політичний код, який є кодом російської державної, політичної і культурної традиції. Західний культурний код і він же політичний орієнтується на людину, на її права, її ініціативність, а російський код орієнтується на державність. Державність – це сила, стабільність, мобілізація, надзусилля.

Слідкуйте за дискурсом нової влади, вони говорять, що збудуємо тут сильну державу, вона не говорять, що ми збудуємо сильну націю, створимо простір для ініціативи людини, будують сильну державу російського типу.

Що таке сильна держава? Це війська на парадах, бряжчання зброєю, гра мускулами, чи це ефективні політичні, правові, фінансові інститути, які не вибивають податки, а адмініструють їх. Сильна держава, це коли сильна банківська система. Ти поклав депозит і ти забереш його тоді, коли тобі потрібно, а не приходиш до банку, а тобі кажуть, що ми не можемо віддати гроші, бо введений мораторій і ви не можете забрати з банку депозит. І тоді втрачається довіра до банківської системи. Знову починають зберігати гроші, якщо вони є, не в банках, а в інших місцях, купувати нерухомість, тощо. Тратити не на пенсійне забезпечення в майбутньому, а витрачати на що-небудь таке, на що можна потратити. Ти їх зберігав би на своєму пенсійному рахунку, якщо б хтось придумав пенсійну реформу з накопичувальною системою, а гроші ніде зберігати. Ти віддав в якийсь пенсійний фонд, а де гарантія, що там не крадії сидять. От в чому сила держави.

А в русько-російському політико-ментальному коді сильна держава – це „одна победа, мы за ценой не постоим”, це перемоги держави і поразки людини. Там, де перемагає держава, в такому розумінні, там зазнає поразки людина і суспільство. Кінець кінцем, це поразка цивілізації, що демонструє досвід і Росії, і Європи, і США, і Китаю. Оцей сценарій насильницької влади буде розколювати країну, країна буде в постійній турбулентності. Ця країна не буде мати майбутнього, і той, хто хоче сьогодні отримувати, утримувати, тримати владу за рахунок різних владних президентських вертикалей, той втратить Україну, країну і кінець кінцем владу, тому що теж влада країни, а не просто влада на Банковій, на території адміністративної одиниці. Таку країну як наша може тримати лише демократична процедура – вибори, не фальшива, а реальна політична конкуренція. Потрібно, щоб ми через демократичну процедуру вистраждали країну як ціле. Ця модель була випробувана в 2006-2009 роках, вона виявилася не зовсім релевантною, результативною...

 

-         Щоб нація сформувалася, треба щоб вона була вистраждана, що вона має зробити?

 

Ми сьогодні бачимо,  демократія привела до перемоги Януковича. Тепер, якщо є демократична процедура, можна на вибори виходити з гаслами, що нам знову потрібна дружба з РФ. Потрібно зберегти вибори, в цьому сенс.

Ніколас Луман, один з великих філософів ХХ століття, сказав фразу: „Демократія – це самоповчальна система”, треба навчитися. Коли ти більше обираєш, ти розумієш, що ці лише обіцяли, цей щось робить, але не зрозуміло, що він хоче зробити. Дана обіцянка – це якась рамка, що ти хочеш робити. Інший – взагалі не тягне, хороший на мітингу, але потім не виправдав себе, другий - всю передвиборчу кампанію був скромний, а потім змінився. Люди починають розбиратися, в тому числі і по НАТО. Можна людям вбити в голову: НАТО – це погано чи НАТО – добре. Але потім, коли людина починає розбиратися, як же захистити національні інтереси, як зробити так, щоб держава була убезпечена, тоді вона приходять до вибору і, головне, сама еліта може прийти до висновку, чому ми повертаємося до Росії і сама Росія відхиляє нашу дружбу, а хоче від нас не дружби, не рівноправних відносин, а хоче нас просто „з’їсти”, провести спочатку економічний Аншлюс, а потім по списку. Можливо нам пора закінчувати такі розмови? 

А може я не хочу бути депутатом „заксобрания” якоїсь губернії, а хочу бути в Верховній Раді, їздити в ПАРЕ, в Страсбург, в Європарламент, міжпарламентська асамблея НАТО - це престиж. І тоді країна усвідомлює, і починає по іншому грати, доходити до всього власним розумом.

Завдання політиків, якщо не розжувати, то пояснити, для чого це ти робиш. Наприклад, проблема Голодомору. Її можна розглядати з декількох ракурсів, дійсно був масовий голод і потрібно не забути тих, хто просто гинув в мирний час на рівному місці у зв’язку зі штучно створеним голодом – це одна складова. Інша складова, це політика пам’яті. Є пам’ять, є забуття. Це важливо в політиці, що ми забуваємо, а що культивуємо, як колективну пам’ять нації. Для євреїв – це Холокост, для американців – це Громадянська війна, війна за незалежність, для французів – Французька революція, для німців – це Бісмарк, третій рейх, потім Боннська республіка, потім Берлінська республіка. Але є ще одне питання. Питання, яке стосується не суто політики пам’яті і забуття, а з точки зору того морального простору, в якому знаходиться вся нація.

Маємо зробити так, щоб країна, народ, який живе тут, опинився в тій моральній географії, яка є взірцем сьогодні з усіх точок зору, глобальної конкурентноздатності, забезпечення прав людини, добробуту, соціальних стандартів життя. Так сенс Голодомору в тому, щоб показати, що Україна вистраждала свободу, вистраждала свій європейський вибір. Проблема не в тому, щоб взяти і „ексгумувати” трупи Сталіна і всіх інших та покарати, проблема не в них. Європейська спільнотність, європейський цивілізаційний код виникає тоді, коли є проблема „метанойї” з грецького – це „покаяння”, „провина”, проблема „вини” – це проблема індивідуальної відповідальності за кроки, за рішення, за помилки.

 

-         А хто має нести відповідальність?

 

Ті хто робив, і радянська система і ті, хто планував. Це вина конкретної системи, конкретного ментально-цивілізаційного коду, в яком перебувала Україна.  В Європі можливо уявити Голодомор? Ні. Або якщо уявити, то там буде покаяння. Німці  покаялися за Холокост. Там було покаяння, вони прийняли вину і поновилися, стали іншими німцями. Проблема Голодомору в тому, що є вина, є добро і зло. Розумієте, якщо у людини і України немає уявлення, що таке добро, а що таке зло, це хвора людина і хвора країна.

А конкретно коли кажуть, що це спільна трагедія. Слово „трагедія” неправильне. „Трагедія” – це стихія, природа, немає правих, немає винуватців, так вийшло. А правильно – визнати. І вже визнано законно, що Голодомор – це геноцид українського народу, хто заперечує це, діє протиправно. І українська влада, коли на європейських підмостках говорить про те, що Голодомор це не геноцид, вона діє протиправно, тому що в цій країна правовий код не є ще укріплений. Для іншої України, для іншої влади протиправність – це табу, це неможливо. А якщо це країна в іншому цивілізаційному коді, там де права не поважаються, нічого не варті ні інститути, ні Конституція, ні права людини...

 

-         Це питання розколює...

 

Ні. Воно не розколює. Як може розколювати питання добра і зла. Ми всі за те, щоб панувало добро, а зло було покаране. Немає тут розколу. Інша справа, що є інше розуміння Голодомору. Тому що правлячий клас або не розуміє, або не хоче розуміти цього, а ще інше, тому що правлячий клас має зв’язки з іншим правлячим класом. Для нього важливіше мати зв’язки з іншим правлячим класом з рук якого він годується за рахунок газу і такого іншого, аніж мати зв’язок з цим народом і з цією землею, яка постраждала у цьому Голодоморі. Розумієте, ось же в цьому питання. Але ми пройдемо це, багато що потихеньку робиться, і ми недооцінюємо те, що вже було зроблене в цьому плані за останні п’ять років.

 

-         Тепер війна так само. Ми визнаємо війну спільною трагедією...

 

Війна – це спільна трагедія чи спільна перемога? Неправильно ні те, ні інше. Це не трагедія, тому що війна виникла не тому, що вона взяла і зненацька, як дощ пішла, до війни довели дії Сталіна, дії Гітлера, дії багатьох політиків того часу. Це ж вони винні в цьому.

 

-         Тобто колись ми скажемо, що для України, для нас це не перемога...

 

Ні. Ми скажемо, що для нас – це не тільки перемога. І, до речі, про це вже говорять вчені. На території України було чотири війни. І українці приймали участь у них. У Другій світовій війні, у сталінсько-гітлерівській, нацистко-радянській війні, яка почалася 22 червня 1941 року, у Великій Вітчизняній війні, яка почалася фактично після перемоги під Сталінградом, чи під Смоленськом, коли ця влада зрозуміла, що може цю війну програти і потрібно якось німця зупиняти самим. А була ще внутрішня війна на Україні між  національним повстанням і радянською армією, коли радянська армія уже визволила свою територію, але потім ще несла свободу в східну Європу, визволила німців від Гітлера, визволила від нацизму, дала німцям свободу, але вона не дала свободу своєму народу. Радянська армія і Сталін не дали свободу своєму радянському народу. І ще до кінця 50-го року ішла війна за свободу індивідуальну і національну в Україні. І війна закінчилася лише наприкінці 50-х років, коли був убитий Шухевич.

 

-         Дивіться, що тепер роблять росіяни із Катинню і Другою світовою війною. Тут такий був зроблений крок, який призвів до того, що Катинь ми визнали, ми визнали Сталіна тираном, ми знімаємо з Михалковим фільми, де показуємо, що це була трагедія, що людей висилали в табори і всі були в цій трагедії. Нас знову обдурюють тим, що вони визнають спільну трагедію...

 

„Трагедія” – це слово грецького походження, воно означає, що сліпий рок вбиває героя, незважаючи ні на що, тому що герой завинив перед богами. А драма – це інше, це вже коли є винуватець, він бере вину. Росія каже: так це була трагедія, робить це сором’язливо. Росія не каже: ми - винні, ми несемо відповідальність за це, ми повинні покаятися, що це була не трагедія, а злочинні дії, наприклад по Катині. Тоді буде зруйнований міф про те, що все було гаразд, але були окремі недоліки. Все було добре, тому що нинішня російська влада тримається на наступництві з Радянським Союзом.

І до речі, це ж і проблема України, як країни. Кого ми наслідуємо в правовому сенсі? Україна правонаступник якої країни? Це питання номер один. Чому? Тому що, коли Президент України дає звання Героя України С.Бандері, для нього не важливо був він громадянином УРСР чи не був, але він – Герой України. Суд відміняє цей наказ на тій підставі, що Бандера не був громадянином УРСР, це означяє, що суд виходить з того, що нинішня Україна – є правонаступником УРСР.

Попередня влада цієї теми не торкалася, тому що вона досить складна, в політичному і правовому сенсі. Цю тему не артикулювали, сперечалися на ток-шоу, НАТО чи не НАТО, Європа чи Росія. А нова влада сказала, що ми не маємо забувати, що був дуже цікавій радянський експеримент на території України. А що за експеримент? Дніпрогес? Давайте тоді рахувати, скільки людей там загинуло, що ми зробили з ландшафтом. Може по-іншому треба було проводити індустріалізацію в цій країні? Знову ж таки постає питання правонаступництва. Ми від кого? Від Української народної республіки? Від гетьмана Скоропадського правонаступництво маємо? Чи від УРСР?

Східна Європа і Прибалтика вирішила, що вони правонаступники тих країн, що були до радянської окупації. Що вони зробили після цього? Повернули власність і зробили людей власниками. Не власниками ваучерів. Що відбулося зі свідомістю? Люди стали власниками, і вони цінують свою власність. А у нас що? Люди стали бюджето-отримувачами – бюджетними, зарплатники, шахтарі, лікарі, вчителі. Під вибори – зарплата. Проголосували і йдемо далі. В Прибалтиці теж це було. Боляче було змінюватися, але вони пішли на такий крок. В Україні це було б важко зробити, але можна було знайти свій варіант. Росія знайшла свій варіант, вони є правонаступниками Радянського Союзу. Вони відновили гімн, вони взяли велику перемогу і зробили з неї великий пропагандистський міф на якому тримається влада, тому що інших перемог немає у цієї влади. Чому немає? Тому що вони міряють перемоги у феодальному режимі, коли один феодал переміг іншого феодала, народ від цього нічого не отримав, відбулося тільки прирощення земель. А дивіться, коли я бачу цю всю фальшиву, пропагандистку машину, яка фальшиво оспівує велику перемогу....

 

Друга світова війна покрила всю територію. Україна була однієї з небагатьох країн, яка втратила більшу половину населення. В Україні до війни жило більше 41 млн. населення, після війни було 26 млн. Це все легко довести, але для цього потрібна серйозна ідеологічна, інформаційна робота. Це завдання влади, завдання журналістів – інформувати, шукати. Без цього Україна не виживе.

 

-         Є проблема підручників з історії, коли одне покоління вчиться по одних підручниках, а наступне по інших...

 

Правильно, тому що ми живемо в епоху революцій, серйозних політичних змін, потрясінь, все змінюється, змінюється історія. Тому що немає історії. Є історики, і є історія політики. Коли говорять, що ми не будемо торкатися історичних питань, хай цим займаються історики. Історики будуть займатися фахово, а історія – це перш за все політика, це політика повернута в минуле. Відповідаючи на ваше питання як твориться історія, скажу, що історія це те, що іде в Internet, потім в газету. ua , потім в журнал „Країна”, потім формується суспільна думка, потім виникає запит на депутатів.

Нам треба корегувати підручники, тому що вони не відповідають вимогам часу, не в тому сенсі, що вони застарілі, а в тому сенсі, що вони не дають нам компасу, не дають нам дорожньої карти. А як можна придумувати історію зверху? Така у нас і була радянська історія, тому що її придумували зверху. А зараз поставили Табачника, щоб він нову історію придумав зверху. Нехай продовжують, це „гибла” справа.

Якщо ми будемо робити свою справу, філософи, політологи, і не тільки говорити про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем в парламентському буфеті, іноді до цього зводяться політологічні оцінки, тоді справа буде правильною, вона піде в маси як історія. Народи створюють історію в загальному сенсі слова, але робить історію інтелектуальна меншість, активна, пасіонарна, трошки далекоглядніша від інших, і політики, які вміють розпізнати в цьому інтелектуальному продукті потенційну політичну вартість, добавлену вартість. З живої країни це потім перекочує в підручники, якщо ми будемо жити в цій країні.

 

-         Таке запитання, з нинішньою владою все зрозуміло, а якою має бути опозиція?

 

Опозиція має бути парламентською і бути при цьому політичною опозицією, складатися з людей, які є політиками, не бізнесменами, не лобістами, а політиками, які можуть давати політичні оцінки і діяти відповідно політичних оцінок. Сьогодні це така опозиція, яка вчора була владою, люди змінюються, але там партія залишається, вона була у владі, сьогодні в опозиції, завтра знову буде у владі. Це опозиція, яка екс-влада і прото-влада, вона  знаходиться в транзиті. Опозиція - це станція, термінал, в якому відпочивають поки що, в залі очікувань є можливість подумати, що робити далі.

 

-         Лідер має бути?

 

Лідер опозиції, це той хто очолює ту політичну силу, яка знаходиться сьогодні в опозиції, і яка є найбільшою політичною партією або блоком. Але лідер опозиції – це не той лідер, який створив свій блок, завів його в парламент, отримав владу, а потім цю владу втратив і став опозицією. Лідер опозиції – це той, кого обрала ця політична сила. Не тому, що ти знайшов інвесторів, у тебе великий бізнес, і ти купив медіа, експертів, а тому що ти просто політик. Не тому що ти бізнесмен або бізнесменша, яка прийшла в політику, а тому що ти просто Ангела Меркель, в якій однопартійці побачили майбутнього лідера, який має змінити чи замінити колегу. Тому що ти Штайнмаєр, який має змінити Шредера, який показав, що він уже не може бути лідером партії, а не тому що так Шредер вирішив. Ось в чому різниця між нашою опозицією і класичною опозицією.

Опозиціонерами не народжуються, як і не народжуються владними персонами, ними стають. Народжуються політиками, ти маєш бути перш за все політиком. А політик – це людина для якої гроші і бізнес це не головне. Для нього головне - перспектива, країна, майбутнє, відповідальність за країну, відповідальність перед виборцями. Це людина, яка за висловом Макса Вебера живе із політики і для політики. У нас багато хто живе в політиці для бізнесу і з бізнесу.  

 

-         У нас всі такі?

 

У нас зараз лише з’являються інші політики, але вони не топові політики. Тому що в нас політика вийшла із пострадянського дикого капіталізму, пострадянського бізнесу, багато в чому газового. Яка політика, такі й політики. Будемо чекати. Будемо робити таких політиків.  Політики не створюються самі. Ми їх створюємо і ви створюєте політиків на шпальтах.

 

-         Якщо приходить до влади опозиція і денонсує  угоду по ЧФРФ і пів-країни скаже, що ми виходимо зі складу України...

 

Ви потрапили в лінгвістичну пастку, ви сказали „пів-країни каже”. Пів-країни – це що окрема людина? Крим і декілька областей – це що, одна людина? „Каже” – це лінгвістична формула окремої людини. Я сказав, він сказав, вона сказала, але не країна... Кажуть політики, які репрезентують і які оголошують те, що його виборці єдині, частина країни каже... Чому я вас звинуватив в лінгвістичній пастці? Ви попали туди, тому що ми всі потрапляємо в неї. Це наша психологія, це наша граматика. Оскільки я вивчав Вітгенштейна, тому одразу на це зреагував.

Якщо ми зробимо так, що політики зрозуміють, що це шлях в тупик, ніяка країна, ніяка область, ніяка чистина країни цього не скаже. Тому  що кажуть політики. Не думаю, що це каже частина країни, це сказав окремий політик, іноді, не зовсім розумний, іноді, просто „балбес”, а іноді, просто провокатор. А ми думаємо що за цим стоїть країна. Звичайно настрої стоять, але політика – це не люди, політика – це окрема сфера, окремий ефір.

 

-         Політики, які репрезентують окрему область, в якій половина населення має російські паспорти. Які говорять про те, що навіщо нам ваш Голодомор, Бандера і Шухевич...

 

Потрібно зробити так щоб таких політиків не було, щоб вони не були політиками. Хай це буде їхня думка...

 

-         А як це зробити?

 

Підождіть, це робиться й так. Тому що політик це не той, хто просто говорить. Політик – це не індивід, це не лице, це більше. Політик – це той, хто переробляє „правильні і неправильні”, „розумні і нерозумні” суспільні настрої і артикулює їх. Потрібно, перше, на артикуляціях такого роду робити сильні документи. По-друге, в ЗМІ створити такі умови, щоб говорити такі речі було не модно. Можна собі уявити, що виходить якийсь політик в Німеччині каже, що я за те, щоб Гітлеру поставити пам’ятник чи бюст. Що з цим політиком би стало?  Він би перестав бути політиком, і будь-який політик цього не зробить, тому що  він розуміє. Навіть якщо у нього там є якась думка про це, що Гітлер був не такий вже й поганий, а в них є такі думки, але вони цього не скажуть, тому що це хрест на політиці. Чому так? Тому що зроблена ідейна робота денацифікації, яку робила німецька влада після Другої світової війни.

Нам потрібно зрозуміти, що всі ці речі по Голодомору, по геополітичному вибору, по українські історії, це не абстрактні ідейні речі.

 

-         Піднімати питання Голодомору будь-де...

 

Для цього потрібна відповідальність, політики мають брати її.

 

-         Навіть опозиція не буде зараз говорити про Голодомор...

 

Це складна робота. Але в тому і вся справа, що політика це не коротка гра, це довготривала гра. Ми повернемося до цих речей. Ми будемо про них говорити, тільки тому що без цього немає України, її не буде. Незалежної України, як суб’єкта європейської політичної сцени, не буде без цих речей. В іншому випадку вона буде просто Росією, тому що будуть одні і ті ж герої плюс Суворов, Кутузов і т.д. Голодомор буде трагедією і тоді України немає, як суб’єкта європейського буття, з країною стандартного європейського життя. Політика не в склоках, не в коментарях, а в великих норративах, ментальних, літературних, інформаційних і т.і.

Проблема українська яка? Можемо говорити про Голодомор одне, про Велику Вітчизняну і Другу світову війну. Але вмикаємо телебачення а там ідуть російські, останнього часу пропагандиські, фальшиві, фільми  про Велику Вітчизняну війну. Я там не побачив дійсно серйозних фільмів радянського виробництва, наприклад „Живые и мертвые” К.Симонова. Ось в чому проблема. Це проблема, як сформувати свій національний простір. Це завдання для політиків ми формуємо. Якщо політики ці завдання не приймуть, вони втратять цю країни.

 

-         Політики доти не приймуть ці завдання, доки не зрозуміють, що країна має бути незалежною, які ще помилки вони мають зробити...

 

Політики працюють, існують, живуть не в якомусь ефірі, вони живуть в умовах ефірократії. Ефірократія і ефірократи – це ви і я. Це означає, що ми їх робимо, вони читають. В кінці кінців, ви робите когось популярним політиком, а когось ні. Ось в чому справа. Ми - інтелектуально-креативний клас маємо зробити все, щоб ця Україна стала країною, і ця країна стала країною Україною.

 

-         В нас не вийде Росія, тому що в нас є Західна Україна, яка вже вкусила європейських благ?

 

Ні. Тому що європейські блага вкусив і Харків, і Донецьк. Там теж європейське життя, я там працював, навчався. Люди там ходять в клуби і т.і. Проблема не в цьому.

Проблема дійсно в тому, що Західна Україна є носій національної ідеї української незалежності, взагалі носій української ідеї. Західна Україна – це не територія, це не географія, це політична партія, ідеологічна партія, ідейна партія, як ідеологія. Є марксизм, є лібералізм, а є Західна Україна. Порівняйте в Білорусії немає Західної Білорусії в цьому відношенні і там інша країна, інша національна ідея, точніше безнаціональна ідея, на якій тримає владу Лукашенко.

В Україні ідейним гегемоном, який задає всі смисли українського незалежного буття, є Західна Україна. Є ще інший ідейний смисловий регіон – це Москва. Східної України, як ідейного регіону немає. В цьому і фішка нинішньої ідейної боротьби, що є Західна Україна і є Москва, як два смислових центра, між ними іде боротьба. І ті ідеї федералізації, які зараз висуваються, вони хочуть з їх допомогою локалізувати, ізолювати Західну Україну, як смисловий культурний центр, який впливає на Київ, тому що без Львова немає Києва, як столиці незалежної України. Може бути лише як столиця Української РСР, може бути Київ як столиця якогось російського краю, нової Росії. Без Львова, без пасіонарності, генерації української національної ідеї, яка живе в серцях і душах західноукраїнців, Києва як столиці України немає. Зараз сенс ідеологічної боротьби, яка буде розпалюватися на Україні, це боротьба між Москвою і Галичиною.

 

igls.com.ua, 18.05.2010

 

 

 




Предыдущие материалы из раздела
Политолог: Янукович побоялся превратиться в Лукашенко из-за Тимошенко
13.09.2011, 18:32
Двухнедельная пауза в судебном процессе над экс-премьером Украины Юлией Тимошенко должна дать украинскому президенту необходимое время, чтобы ...
Европарламент отсрочил приговор Тимошенко
13.09.2011, 12:01
Процесс по делу Юлии Тимошенко затягивается. Хотя суд уже вышел в финальную стадию и в понедельник должны были начаться прения сторон, судья отложил ...
Две недели для Януковича: три версии тайм-аута в деле Тимошенко
13.09.2011, 12:00
Судебный процесс против бывшего премьер-министра Украины Юлии Тимошенко особенный по умолчанию. В первую очередь, из-за имени и статуса подсудимой. ...
Дело Тимошенко идет к завершению
13.09.2011, 11:57
Суд по делу Тимошенко приближается к финалу. Эксперты говорят, приговор объявят в течение нескольких недель. О том, что ждет экс-премьера, разговоров ...
Киреев взял тайм-аут. Будет писать "черновик" приговора?
13.09.2011, 11:55
Перерыв в суде над экс-премьером напрямую связан с визитами Януковича за границу. Вчерашний суд над экс-премьером Юлией Тимошенко закончился полной ...
Эксперт: если Тимошенко сядет, "Батькивщиной" будет руководить Банковая
13.09.2011, 11:53
Ареста Юлии Тимошенко с одной стороны якобы боятся, а с другой - с нетерпением ждут некоторые бютовцы, ведь он может кардинально изменить расклад ...
Аналитика
 Архив



Эликсир молодости проверенный вековой историей! Чаванпраш - натуральное здоровье

Лечение за рубежом . Компания CLAVIS предлагает организацию лечения по всем направлениям медицины в частных и университетских клиниках Германии

Силовой кабель с изоляцией из сшитого полиэтилена


Качество предлагаемой продукции обеспечивается использованием при ее производстве современного высокотехнологичного оборудования Кабель силовой . Наше предприятие предлагает к поставке одножильный и трехжильный кабель с изоляцией из сшитого полиэтилена