Олігархи станут бізнесменами

Поставивши собі за мету найближчим часом переїхати в Україну, опальний російський олігарх Борис Березовський, остерігається лише одного, аби нова українська демократична влада не видала його Росії. Попри те, що Березовський не сумнівається у тому, що Президент та прем'єр України дотримаються Женевської конвенції про права політичних біженців, все-таки в Україні є люди, які мріють здати олігарха, не давши йому зробити й декількох кроків українською землею.

До таких належить, зокрема, народний депутат Давид Жванія. Незважаючи на чутки про його близькість до Березовського, Жванія пообіцяв на сторінках газети "Сегодня": "Якщо приїде Березовський, а Ющенко і Тимошенко не видадуть його Росії, це зроблю я. Так я розумію демократію".

Схоже, приїзд в Україну Березовського знову може активізувати дискусії навколо наших доморощених олігархів. Тобто чи має нова влада зберегти їхні капітали недотороканими, а їх самих залишити на волі, чи все ж таки розпочати переслідувати всіх чи лише декого, як це робить Владімір Путін у Росії.

Коментуючи це питання "Поступу", політолог Вадим Карасьов сказав, що "українська олігархія є достатньо амбіційною та сильною для того, аби стати простим об'єктом сировинної олігархії Росії, але одночасно і не достатньо сильною, аби грати нарівні із транснаціональними, транс'європейськими капіталами". Така ізольована олігархія, на думку експерта, є для України серйозною перешкодою на шляху до ЄС за польською, чеською, угорською, не кажучи вже про балтійську модель.

Пан Карасьов також вважає, що цей клас навряд чи погодиться на повноправне членство України в ЄС. Натомість, "незважаючи на те, що українській олігархії можуть висунути докори з приводу перешкоджання українському ліберальному, демократичному експериментові, наявність потужних буржуазних індустріальних інтересів робить її фактором формування особливої національної моделі розвитку України, не схожої на варіанти країн Центральної Європи, які були не стільки суб'єктами євроінтеґрації, скільки об'єктами розширення ЄС на схід". З цього погляду, українська олігархія, каже пан Карасьов, може мати й позитивний маркер. "Україна впишеться у євросоюзівські тренди, економічну систему ЄС на сильніших позиціях, аніж країни, які нещодавно поповнили ЄС", -- зазначив він.

На думку ж Ірини Бекешкіної, наукового керівника Фонду народні ініціативи, "українські олігархи мають майбутнє як бізнесмени", натомість як олігархи -- ні. "Олігарх відрізняється від великого бізнесмена тим, що заробляє гроші, маючи певні монопольні права, користуючись певними пільгами, -- пояснила свою думку "Поступу" пані Бекешкіна. -- Пільги дає близькість до влади, а ця близькість своєю чергою дає можливість тіньового впливу на ухвалення рішень, вигідних особисто для них. Коли цей зв'язок розірветься, вони стануть звичайними бізнесменами. Все залежатиме від їхнього таланту, здібностей".

Пані Бекешкіна також каже, що межа між олігархом та злодієм є дуже тонкою, аргументуючи це тим, що "вплив зятя на свого тестя, не є злочином". Також пані Ірина вважає, що сьогодні навряд чи є сенс вирішувати, які гроші чесно зароблені, а які -- нечесно.

Говорячи про можливий приїзд російських олігархів та їх роль у житті нової України, керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко висловив "Поступу" думку про те, що коли "Березовський приїде і житиме за українськими законами та інвестуватиме гроші в українську економіку -- це нормально. Якщо ж він приїде та намагатиметься заробляти гроші в обхід законів, як це робили деякі наші олігархи, -- вважає пан Коліушко, -- то це буде негативом".

Причини такого зацікавлення Україною російських олігархів Карасьов пояснює тим, що "Україна, зважаючи на її нову роль на пострадянському просторі після Помаранчевої революції, може стати свого роду транзитним сервером руху капіталів із Росії в Європу і навпаки". "Україна може стати таким політико-економічним офшором для олігархічних груп, які зазнають утисків на території СНД", -- вважає він.

На думку пана Карасьова, "українські перспективи вступу до ЄС говорять про продуманішу стратегію поведінки російських олігархів, які через приєднання своїх капіталів до спільних російсько-українських бізнес-ланцюжків згодом матимуть і шанс приєднатися до європейської економічної системи". Експерт вважає, що "переміщаючи офіси, мозкові центри до України, російська олігархія, тим самим перестає бути олігархією, оскільки вона навряд чи отримає адекватні шляхи доступу до влади і впливу, характерного для українських та російських олігархічних часів".

Політолог зазначає, що "закінчується тривалий політико-економічний історичний період, коли олігархія концентрувала в собі бізнес і політику". В Росії цей процес проходить на основі повернення позицій державної бюрократії та сировинного етатизму та інших варіантів сировинного держкапіталізму, вважає пан Карасьов. "В Україні ж -- на базі ліберальних демократичних цінностей та інститутів, що відділяють олігархію від влади. Але не на базі посилення верховного бюрократичного центру, а більшої демократичної підзвітності влади українському суспільству. Таким чином політика і бізнес переходять на прозоріші умови. І в Росії, і в Україні зараз настала фаза заходу олігархії, просто форми цієї трансформації різні", -- зазначив Карасьов.

Андрій Іщик

"Поступ", 2 лютого 2005 року (№ 576)