Думка експертів: Чи стане Польща повноцінним лобістом української євроінтеграції

Повертаючись зі свого турне по Сполучених Штатах, Президент Ющенко здійснив також офіційний візит до сусідньої Польщі. У зв’язку з відвідинами близького члена ЄС главою української держави, Центр досліджень політичних цінностей поставив питання політичним експертам: Чи стане Польща лобістом українських євроінтеграційних процесів?

Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграції та розвитку):

“Польша уже есть лоббистом Украины. И более того, Польша называет себя не только лоббистом, но и адвокатом, провайдером Украины в Европе. Это замечательно. Но хотелось бы, чтобы Польша не была и монопольным лоббистом, то есть имела монополию на лоббирование, на адвокатуру. Любая монополия плохая, даже самая хорошая. Поэтому, я считаю, представлять интересы Украины, лоббировать, адвокатировать Украину будут все страны, которые имеют опыт вхождения в ЕС. Прежде всего, Венгрия, которая имеет прекрасный опыт вхождения, Чехия и другие страны. Повторяю, такой лоббизм замечателен, но любой лоббизм, даже такой, не всегда хороший”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„У Польщі до України є як романтичні, так і суто прагматичні почуття. Романтизм в тому, що Україна колись була частиною Польщі, і ті часи пов’язані в польській суспільній свідомості з відчуттям могутності їхньої держави. Тому, підтримка Польщею України – це, немовби зв’язок зі „славним минулим”. Польський прагматизм в підтримці України в іншому. Польща нині є, певною мірою, „бідним родичем” в Європі. Вона не може конкурувати на рівних з тими ж Францією та Німеччиною. Презентуючи Україну, певною мірою, як „молодшого партнера” та просуваючи її вперед, Варшава нарощує свою потугу у взаємовідносинах з іншими країнами. Для України важливі будь-які дружні контакти в Єпропі. І в цьому плані Польща - дуже перспективний партнер. Інша справа, що польська допомога навряд чи зрушить з місця українську євроінтеграцію. Решта політичних гравців є радше зорієнтованими на Москву. А під час останнього візиту до Німеччини, Путін ясно дав зрозуміти, що Росія не зацікавлена у євроінтеграції України. Тож, ззовні більш реально вплинути на Європу в цьому питанні зможуть США”.

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

“Польша пропустила свой шанс быть лоббистом украинских отношений, потому что Украина сама, в обход Польши, вышла на НАТО, на Германию и на Соединенные Штаты Америки. И в этой ситуации Польше скорей нужно думать о том, как согласовывать свою позицию с той же Украиной. Поэтому, скорее всего, речь идет не о лоббизме, а о какой-то согласованной политике, которая будет своеобразным геополитическим экспериментом: страна, входящая в Евросоюз и страна не являющаяся членом Евросоюза могут говорить о каких-то своих центральноевропейских интересах. Это направление более перспективно”.

Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

”Польща вже стала [таким лобістом]. Справа в іншому: треба шукати нових лобістів і, в першу чергу, серед країн т.зв. „Старої Європи” – великих європейських держав. Найбільш лояльною, на даному етапі, є Німеччина. Але є і серйозні опоненти – це Велика Британія, Франція, які ще не визначилися в українському питанні. А Польща була, є і буде (найближчим часом) найбільш послідовним, найбільш енергійним лобістом українських інтеграційних процесів в ЄС”.

Андрій Єрмолаєв (директор Центру соціальних досліджень «Софія»):

“Питання риторичне. Польща намагається бути лобістом українських інтересів, але справа в тому, що в рамках європейської інтеграції це не є достатньою умовою для лобізму. Як на мене, то на сьогодні Україна в першу чергу має бути стурбована тим, що ані Німеччина, ані Франція не стали лобістами більш активного просування України. Більше того, є реальна загроза того, що Україна опиниться в лещатах прискореної євроатлантичної інтеграції і гальмувань європейської інтеграції. І в оцих лещатах, на жаль, Польща буде для нас позитивною, але не дуже продуктивною. Я не говорю про те, що не потрібно працювати з польським урядом, я лише констатую, що це не є достатніми [заходами]”.

Володимир Маленкович (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Это полная чушь. И впечатление о том, что она [Польша] будет проводником Украины, бессмысленны. Кроме того, Польша настроена на проамериканскую политику гораздо больше, чем на проевропейскую. А нам нужна европейская, а не проамериканская политика”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Скорее всего, она уже есть лоббистом Украины в Европейском Союзе. И, скорее всего, станет одним из главных промоутеров украинской евроинтеграции. На этом евроинтеграционном пути и вот в этих лоббистских усилиях Польше будет помогать и новая восточноевропейская десятка, вошедшая в Евросоюз, и также тот факт, что вместе с расширением ЕС на восток происходит овосточивание самого Европейского Союза, который приобретает все большие размеры и все большие масштабы за счет востока Европы. С этой точки зрения Брюссель, Варшава и Киев могут выстроить достаточно эффективную лоббистскую схему. Конечно же, контригру нельзя исключать со стороны Парижа и Берлина, в смысле форсирования интеграционных устремлений Украины. Однако арбитром между лоббистами и контрлоббистами ускоренной евроинтеграции Украины в Евросоюз будут Соединенные Штаты Америки, которые все-таки больше заинтересованы в мягкой, нескорой и, возможно, менее чувствительной для России интеграции Украины в НАТО. А с интеграцией Украины в Евросоюз США пока не спешат”.

Центр досліджень політичних цінностей, 12 квітня 2005 року