Об институте Аналитика Мониторинг Блоги
   
27.07.2013, 12:40


Готуй партії влітку


Політичне «міжсезоння» — час для «роботи над помилками» й постановки нових завдань для всіх гравців політичного процесу. В інтерв’ю «УМ» відомий політолог Вадим Карасьов розповів про тренди політичного сезону, що завершився, і перспективи наступного. Поділився ідеями розвитку громадських рухів і відродження національно–демократичних сил.

 

Паралельнi свiти полiтичного класу i звичайних людей

— Вадиме Юрійовичу, як ви оцiнюєте підсумки політичного сезону, що завершився? Що вважаєте найбільш знаковим для влади i для опозиції?

— Почну з підсумків, які є знаковими для сучасної української політики взагалі, тому що політичний сезон, який фактично став першим після обрання нової Верховної Ради, засвідчив, що в Україну повернулася жива, активна, конфліктна політика. Особливо в парламенті, коли після обрання нового Президента й конституційних змін парламент був перетворений на «неживе» місце для політики і політиків. Тепер у Верховну Раду повернулася нова, більш молода, активнiша опозиція, й парламент запрацював як арена боротьби між різними політичними силами. У парламенту завжди є дві функції — функція представницького органу влади, який відображає соціально–політичні інтереси суспільства, і законодавча функція. Як законодавчий орган парламент працював цей сезон неефективно. Всього прийнято десь 39 законів, але на даному етапі важливіше, щоб парламент працював як політичний інститут, як орган представницької влади, як модель, в якій фокусуються всі зрiзи українського соціального життя, оформлені політично. Багато в чому недоліки парламенту як законодавчого органу є продовженням того, що він став більш політизованим.

Другим знаковим трендом цього політичного сезону стало оновлення правлячого класу, політичних еліт, і це стосується як опозиції, так і влади. Що стосується опозиції, то тут ситуація більш рельєфно окреслена, тому що до парламенту прийшли нові рейтингові політичні сили — «УДАР» і «Свобода». «УДАР» був створенений у ході передвиборчої кампанії фактично з коліс, туди зайшли нові невідомі або маловідомі політики, які стали сьогодні активними гравцями на політичній сцені. «Свобода», хоч є партією з більшим досвідом, але теж молода, «драйвова». Сьогодні в політику приходять 30–рiчнi, навіть 25–рiчні політики, самим лідерам від 40 до 45.

Йде оновлення «Батьківщини», в якій з’явився новий лідер — Яценюк. Там теж вiдбуваються непрості процеси, від керівних посад і управління фракцією усувається стара гвардія Тимошенко. Тобто почалося інтенсивне оновлення політичного класу перш за все опозиційних сил. Старі націонал–демократи ще «рухівського» призову, які фактично задавали політичний порядок денний не тільки опозиції, а й влади, і взагалі державного курсу протягом 1990—2000–х років, створювали відповідну ідейну атмосферу, теж сьогодні відсуваються на задній план і на авансцену виходять нові націоналісти. Вже не стільки націонал–демократи, скільки націонал–консерватори або націоналісти з не демократичним, а, швидше, націоналістичним ухилом — «Свобода». Ліберальна або, швидше, ідейно–розмита політична сила «УДАР», ну й «Батьківщина», де відбувається симбіоз традиційного популізму БЮТ і лібералізму «Фронту змін».

У владі теж iде серйозне оновлення правлячої групи. На перший план виходять молоді адміністратори — таке собі «младодонецьке» політичне угруповання, яке пов’язують зі старшим сином Президента і яке фактично вже сьогодні створило керівне ядро Кабміну — Арбузов, Клименко, Колобов, Захарченко. «Стародонецькі» або «середньодонецькі» політичні угруповання, що особливо пов’язані з бізнесом і партнерськими стосунками з діючим Президентом ще з 90–х років, відсуваються на другий план, стають менш активними політично, хоча їхні бізнесові інтереси враховуються правлячою командою. За цей політичний сезон нове політичне покоління, як в опозиції, так і у владі, змогло просунутися на передові позиції соціального, економічного і політичного життя. Такі ж процеси вiдбуваються і в бізнесі. Стара олігархія сьогодні відступає, втрачає політичний вплив на кадрову політику в Україні, втрачає вплив на парламент. Втрачають вплив старі олігархи — Ахметов, Коломойський, Пінчук, Фірташ, на зміну їм приходить якесь зовсім нове «младоолігархічне» покоління, рельєфним уособленням якого є пан Курченко. Зрозуміло, що це багато в чому штучна олігархія, яка є не стiльки власником бізнесу, скільки оператором власності тих груп, які стоять за нею. Проте це теж тренд сезону, коли фактично формується нова бізнес–імперія, публiчним лицем якої стає 25–рiчна людина, за якою проглядаються апетити нової правлячої групи. Хоча парламент залишається останнім бастіоном, де старі олігархи можуть тримати свої позиції.

Ще одним серйозним трендом був вимушений, повільний, схожий на траєкторію краба, рух влади у бік Європи. І незважаючи на те, що з боку Росії на Україну йде постійний економічний тиск, наша влада змогла вистояти і створити серйозні й стабільні розмежування з РФ в економічних питаннях. Сформованi певні передумови для того, щоб восени на Вільнюському саміті Україна змогла підписати Угоду про асоціацію і поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС.

Однiєю з ключових залишилася тема Тимошенко. Але я думаю, що тут основна трансформацiя цього півріччя полягає в тому, що заради того, щоб вирватися з–за тюремних ґрат на будь–яку волю, слiд погодитися на припинення своєї політичної діяльності. Вона сама виходить iз політики для того, щоб українська влада змогла відпустити її на лікування в Німеччину. Якщо цього не відбудеться, вона може залишитися за ґратами на багато років. І це знову свідчить про те, що стара гвардія 90–х втрачає свої політичні позиції, їй на зміну приходить «плем’я молоде, незнайоме», активне, але без досвіду, який багато у чому сформував інерцію мислення дій, вчинків політичних еліт 2000–х років. За цей політичний сезон фактично сформувалося політичне покоління, яке буде відігравати ключову роль у 2010–х роках в Україні.

— Чого чекати у політичному міжсезонні влітку і над чим варто попрацювати владі й опозиції?

— Ще одне, що було не зовсім очевидно багато років, але стало більш відчутним саме на завершенні цього політичного сезону, — початок розмежування двох «паралельних світів» — політичної реальності, в якій живе весь політичний клас, і життя звичайних людей. Останні події з так званими «народними бунтами», штурмами вiддiлiв мiлiцiї, ненавистю до міліції і представників суддівського корпусу якраз це засвідчили. Що означають події у Врадіївці? Це народний месидж про те, що люди так далі жити більше не можуть. Люди вже не бачать політику в координатах влада–опозиція. Вони її бачать в інших координатах — людина і держава. Народ і влада. Право і «беспрєдєл». Сьогодні народний месидж полягає не в якихось політичних матеріях — Євросоюз або Митний союз, що потребує знання багатьох нюансів. Люди стурбовані порушенням базових цінностей, тому що жити там, де нема закону, де влада захищає себе, а не людину, експлуатує її, стає нестерпно. Весь політичний клас фактично пов’язаний корпоративними зв’язками привілеїв, мажорства й відчуження від потреб суспільства. І ситуація свідчить про те, що політики, як опозиційні, так і провладні, не виконують свої функції. Якщо люди відмовляються від політичних прапорів на своїх виступах, це означає, що політики не виконують своїх завдань. Люди не бачать у них своїх представників і захисників, i покладаються вже не на офіційні інституції і навіть не на політичні сили, а роблять ставку на самосуд. На своє бачення справедливості. І це серйозний сигнал, перш за все, для опозиційних політиків, тому що в них не бачать тих, хто може захистити. А для політика політична сцена виглядає як конкуренція між різними політичними силами, боротьба за президентські рейтинги, блокування парламентської трибуни, парламент перетворюється на гiбрид театру, цирку, кіно та інших медіа–інсценізацій. А, з іншого боку, є реальне життя. І влітку продовжуватимуться поки що локальні хвилі невдоволення, які багато у чому визначатимуть хід політичного процесу в другій половині 2013 року.

Авторитаризм у партiях — авторитаризм у країнi

— Акції «Вставай, Україно!», «Громадяни України проти свавілля міліції» показали дієздатність «громадського капіталу» в суспільстві. Як ви оцінюєте стан і перспективу впливу на політичні процеси «третього сектору»?

— Я б не перебільшував iз «капіталом громадського суспільства» (або соціальним капіталом громадянської солідарності), тому що в Україні ще немає масового громадського осмисленого протестного руху, який би став між народом і політичним класом, як це відбувається у структурованих, розвинених країнах громадянського суспільства. Поки що в Україні є спорадичні, локальні, періодичні акції громадських активістів, з іншого боку — є локальні, не зовсім масові, але активні народні повстання низів, і окреме бурхливе конфліктне життя українських політиків. Політики живуть у координатах влада—опозиція, президентські вибори, вибори Київради, парламентські вибори тощо і фактично цим обмежується їхній порядок денний, їхня «аджента» — вибори. А ще іноді безсистемні законопроекти, які вони виносять. Наприклад, фракцiя «УДАРу» внесла законопроект про визнання недієздатною Верховну Раду, тому що вона не прийняла якийсь закон. Ну ви ж Верховна Рада! І взагалі політика — це воля, а не закон. Значить, ви погано робите свою справу як політики, якщо ви не можете змусити або переконати своїх партнерів і провладну більшість, що цей закон необхідний для країни. Значить, у вас немає політичної волі, значить ви не політична сила. Навіщо для цього звертатися до суду, щоб він визнав, що Верховна Рада не виконує своїх функцій? Або інші законопроекти, які мають абсолютно або піарний, або локальний і беззмістовний характер. Тому сьогоднішнє завдання політиків, як і завдання «третього сектору» — створити умови, щоб вийти за свої «гетто». Політики мають вийти зі своїх «гетто привілеїв», в яких вони живуть, і їм там комфортно, до речі — і опозиції, і владі. Владі, звичайно, комфортніше, але іноді складається враження, що опозиція бореться з владою за те, щоб повернути собі комфорт. Помінятися місцями. І громадянському суспільству потрібно вийти за рамки свого «гетто»: блогосфери, «Фейсбуку», «В Контакті», перестати «стібатися» і плюватися й почати діяти.

В Україні партії і політичні сили не спираються на громадянські рухи. Потрібно, щоб будь–яка партія мала розгалужену мережу громадських організацій і спиралася на горизонталь. Для цього потрібно, щоб наші партії теж були демократичні, тому що в нас виникає парадоксальна ситуація: партії борються за демократію, в сенсі того, щоб влада поважала опозицію і дозволила опозиції діяти в загальному політичному полі, але всередині партій ніякої опозиції не терплять, опозиції немає, демократії немає, панує авторитаризм. Як не може бути авторитаризму в країні, якщо він є в партіях? Тому завдання для громадських активістів — створювати партії. Якщо вони бачать, що держава не прислуховується до їхніх протестів, не реагує на їхні вимоги, значить, потрібно оформити свій громадський інтерес у політичний, іти на вибори і боротися за владу. І тоді ті імпульси нової влади дійдуть до народу. У цьому полягає народний месидж, що в наших реалiях держава існує не для людей, а для політиків або бізнес–еліт. Потрібно створити порядок денний для радикальної трансформації держави, яка ще залишається пострадянською, а не європейською, правовою державою. Громадянський сектор має сьогодні дбати не тільки про спорадичні локальні акції, хоча це потрібно робити, не тільки про свою присутність у «Фейсбуці», а виходити більш активно на політичну сцену. Тим більше що зараз міняються політичні покоління і багато молодих людей, які є в громадських організаціях, мають вийти і заявити про себе. Або через ті партійні структури, які вже є, або через місцеві вибори. Чому б молодим київським активістам не готуватися до виборів у Київраду в 2015 році, якщо їх не буде в 2013–му?

Треба всім мінятися, тому що скоро доведеться все міняти. Вся державна система, яку країна отримала на початку 90–х років і яка протрималася 20 років, прийшла в непридатність і вже не може виконувати ані геополітичних, ані внутрішніх своїх функцій, які стосуються захисту людей.

За прiзвищами 90–х рокiв уже нiхо не пiде

— Для України залишається проблемою, що в нинішніх політичних розкладах у Верховній Раді слабо представлені національно–демократичні сили. На вашу думку, чи можуть праві — «Наша Україна», КУН, УНП, «Рух» Куйбіди — посилити опозицію?

— В чому драма національної демократії? В тому, що замість неї до влади прийшли радикальні націоналісти — «Свобода», і вони зайняли цю нішу. Але чим вони відрізняються від націонал–демократів? Націонал–демократи — це проєвропейська сила з ліберально–демократичною ціннісною і конституційною складовою, яка передбачає терпимість і толерантність. Питання в тому, чому замість націонал–демократів прийшли націоналісти? Тому що є невдоволеність діяльністю націонал–демократів у 2000–х роках, які фактично правили країною в другій половині 2000–х років, а до цього визначали курс держави. Тому невдоволення «помаранчевою» елітою перейшло на націонал–демократію як рух, який фактично був створений на початку 90–х років і визначав рух країни впродовж 20 років. Це природний процес зміни поколінь. Оскільки націонал–демократія багато у чому проявила свою нерішучість, то радикальне покоління зорієнтувалося на націоналістичний світогляд і політичні методи.

Що робити? По–перше, чекати. Багато хто може розчаруватися у «Свободі», і такий процес уже є, особливо в тих регіонах, де «Свобода» керує облрадами. По–друге, оновлювати національну демократію. За прізвищами 90–х років уже ніхто не піде. Туди потрібно вливати молодь. Національно–демократичну, проєвропейську молодь. А для цього потрібно проводити дуже серйозну роботу, щоб поєднати націоналізм, демократію і європейський дух, — на відміну від «Свободи», яка є націоналістичною, але не європейською, консервативною й авторитарною. Якщо цього не робити, то молодь піде або в радикалізм, або в лібералізм, невизначений і розмитий лібералізм Кличка, або в «Батьківщину».

Це серйозне завдання. Якщо старі націонал–демократи дбають не про свої посади, а про збереження ідеї і про майбутнє, то мають думати не про крiсла — протягом 5—10 років вони їх не повернуть, — а оновлювати свої політичні сили: ідейно, інтелектуально, кадрово, політично тощо. Можливо, треба формувати новий рух «Націонал–демократи за європейську країну», підтягувати туди студентську молодь, підприємців. Тим більше що можна грати на протиріччях. Багато в чому з ментальної точки зору позиції Партії регіонів і «Свободи» збігаються. Наприклад, щодо введення знову в паспорт графи «національність» або щодо легалізації одностатевих шлюбів. Тема дуже делікатна і для націонал–демократів, але вони повинні розуміти, що не зможуть боротися на націонал–консервативному полі зi «Свободою». Вони можуть лише розвивати більш толерантне відношення, що відбувається в Європі, і роз’яснювати. Або візьміть комуністiв і «Свободу» — в них приблизно однакові програмні настанови з точки зору економіки. Тому є поле для гри. Потрібно шукати ці парадокси у політичній діяльності, думати не як об’єднати, роз’єднати — це механічний процес, для цього потрібна глибока, серйозна, інтелектуальна робота, яка полягає у формуваннi нової інтелектуальної платформи, нових організацiйних структур. І це робота не на один рік і не на президентські вибори 2015 року. Їх треба пропустити, точніше, можна взяти участь, але як статистичнi кандидати, а не тi, хто буде визначати хід виборів. А ось 2017 рік — парламентські вибори і нові президентські вибори у 2020 році — потрібно, щоб націонал–демократія підійшла у новій якості, з новими ідеями, людьми, новими лідерами, з розумінням, що таке національна ідея в сучасному світі.

"Україна молода", 26.07.2013




Предыдущие материалы из раздела
Иран вне санкций: как изменится глобальная игра
05.04.2015, 17:05
В четверг на мировом энергетическом рынке произошла своего рода революция, последствия которой будут проявляться не один год, и не только в сфере ...
Шантаж Яценюка
07.07.2014, 13:30
Политолог Вадим Карасев раскрывает сложные отношения между правительством и Верховной Радой. — Почему между Кабинетом министров и парламентом ...
На ближайших выборах Порошенко и Ляшко могут поделить избирателей между собой, – Карасев
02.07.2014, 13:08
Основной вопрос сегодняшней политической повестки – это способ разрешения конфликта на востоке. Об этом заявил директор Института глобальных ...
Російська імперія доживає своє – Карасьов
02.07.2014, 13:05
Гості «Вашої Свободи»: Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій; Леся Яхно, директор Інституту національної стратегії ...
В Донецке прошли первые переговоры официальных представителей Украины, России, ОБСЕ и лидеров ополченцев
24.06.2014, 12:39
На переговоры в здание донецкой облгосадминистрации, по сообщению «РИА Новости», прибыли посол России в Киеве Михаил Зурабов, спецпредставитель ...
Экспертный совет: Когда пройдут парламентские выборы?
23.06.2014, 13:16
Директор Института глобальных стратегий Вадим Карасев называет равными шансы того, что перевыборы в ВР пройдут осенью этого года или весной будущего: ...
Аналитика
 Архив