Чи не проґавить Київ українську “Ялту-2”?

“ЗАМІСТЬ візиту до Москви на святкування 60-річчя Перемоги над фашистами, – бідкається Ірина Ковальчук (“Сегодня”, 11 травня), – Президент Грузії Міхаіл Саакашвілі відзначив цю подію сміливою заявою...

Він закликав до проведення нової “ялтинської конференції” – для поширення свободи в регіоні Чорного моря та поза його межами” (переклад опублікованої 10.05.05 у The Washington Post статті М. Саакашвілі “Час повернутися до Ялти” “Газета” опублікувала 11.05.05). Водночас частий гість українського телебачення і радіо політолог В. Карасьов упевнено й однозначно кваліфікував цей заклик як компенсаторне бажання малих країн привернути увагу світу.

Як на мене, хоча Грузія невелика за територією держава, але ідея проведення конференції в українській Ялті, тобто ідея “Ялти-2”, – велика, глибоко символічна і проголошують її не вперше. Головне, щоб за планетарністю ніхто не вирішував винятково своїх – внутрішньонаціональних завдань.

Задовго до трагічних подій чорного вівторка в США, а точніше
6 липня 2001 року, газета “Поступ” надрукувала мою статтю “Україна: глобалізація і новий символ Ялти”. Йшлося про те, що в умовах посилення глобалізації, за яких зростає небезпека втрати національної ідентичності народів, які нещодавно стали (чи прагнуть стати) на шлях свободи та демократії, дуже актуалізується потреба гуманізації міжнародних відносин. Для цього та для запобігання апокаліптичним трагедіям, світовим конфліктам, поділу світу на глобалізаторів і “периферійну зону” їхнього впливу, протестам проти зодноріднення світу антиглобалістів і дисидентів тощо було наголошено на нагальній потребі впровадження у світову практику нової соціогуманістичної політики, яка комплексно та паритетно забезпечувала б права й окремій людині, й націям (народностям), котрі етнічно та духовно відроджуються.

Дозволю собі процитувати один абзац із цієї статті: “Безперечно, наступні покоління вже шукатимуть місто Ялта на карті сучасної України як символ колишнього великодержавного поділу світу, коли сильні вирішували долю безсилих і поневолених народів, серед них і українського (адже пізніше з етнічних українських земель, які рукою сильних світу цього віддали Польщі, почалася депортація українців Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини). Отже, маємо право на те, щоб незалежний Київ створив у пам’яті майбутніх поколінь новий символ Ялти, який би асоціювався не лише з відновленням старого “шовкового шляху” як знаку зв’язку Азії та Європи, а і з впровадженням у третьому тисячолітті нової світової соціогуманістичної політики. Тобто політики демократичного врахування волі та прав усіх народів, незалежно від їхньої сили та чисельності, в ім’я забезпечення багатогранної мозаїки світової спільноти”.

У статті ж “Чи знадобиться українська Ялта гуманізму нового тисячоліття?” (“ПіК”, № 41 за 2001 р.) я знову наголосив на тому, що конференція “Ялта-2” повинна переглянути рішення “Ялти-1”, проте, не в сенсі перегляду післявоєнних кордонів. Було запропоновано, щоб уряд України підтримав ідею “сім’ї” у взаєминах між державами, за якою до найменших ставляться з найбільшою любов’ю та повагою, а не як до об’єкта визиску. Голос сильного, як це буває у звичайній людській родині, не домінує і не призводить до безголосся слабших навіть тоді, коли вони тільки вчаться говорити, навпаки – малюкам допомагають учитися.

Ці моральні принципи побудови нового світового порядку в третьому тисячолітті висловив покійний Папа Іван Павло ІІ із трибуни ООН під час святкування її 50-річчя. Лише їхнє втілення може порятувати і не дати загубити за умов глобалізації ні людину, ні її націю, навіть якщо вона нечисленна та населяє невелику територію. Це різко контрастує з висловом В. Черчілля на “Ялті-1”, що орли не повинні турбуватися, про що співають малі пташки. Українській чайці не дозволяли співати не лише нацистський орел зі свастикою, а й царський двоголовий і польський білий. Згубний вплив російщення України не припиняється, а заклики надати російській мові статус державної стали спекулятивною електоральною картою українофобів. Чи за цих умов знатимуть наступні покоління українців свою мову?

Даруйте, але ще одне невелике посилання на статтю “Україна: глобалізація і новий символ Ялти”: “Україна, втілюючи результати візиту Папи на береги Дніпра, має право і повинна зацікавлено підтримати його ініціативу щодо прийняття ООН “Декларації прав народів” – і в такий спосіб розширити зацитований Його Святістю в Києві вислів нашого мудрого предка до морального імперативу третього тисячоліття: “Не дайте сильним загубити цілі нації та народності!” Шкода, що на сороковий день після похорону Папи про це ніхто не згадав.

Відомо, що ООН ухвалила документи стосовно захисту прав малих автохтонних народів на господарську діяльність, на мову, релігію тощо. Але вони, по-перше, мають рекомендаційну силу і стосуються тих етносів, яким уже загрожує зникнення. Так, у Гренландії захищають ескімосів, у Фінляндії, Швеції та Норвегії – саамі (лопарів). По-друге, нині захисту вимагають також численні нації – ірландці, каталонці, білоруси, курди, зрештою, українці та багато інших народів, особливо від свавілля диктатур (за Саакашвілі, від Білорусі до Зімбабве, Куби, Бірми тощо), питомі мови, культури, свобода, національна ідентичність яких на їхній землі загрожені орлами-глобалізаторами, насиллям “старших братів”, тоталітаризмом тощо.

Проте я мав необережність у “ПіКу”, по-перше, поскаржитися, що, попри мої неодноразові та давні пропозиції щодо проведення “Ялти-2”, “на жаль, реакції на урядовому рівні не було”. По-друге, покритикувати пропозиції, виголошені В. Медведчуком на прес-конференції 8 жовтня 2001 р. як такі, що “без глибокого осмислення філософії українського символу Ялти та причин трагедії
11 вересня, виглядають, даруйте, черговими, поверховими і дещо кон’юнктурними.., хоча на них миттєво відгукнувся міністр Зленко”. По-третє, зазначити, що “Міністерству закордонних справ потрібно добре попрацювати на ідею Ялти, а не лише через приватизовані радіо- і телеканали озвучити її в межах України як передвиборну заяву амбітного лідера для підняття свого рейтингу”.

Результат, як кажуть, не забарився. Невдовзі в “ПіКу” з’явилася стаття керівника інформаційно-аналітичної служби СДПУ(о) С. Васильєва, який констатував: “Ініціатива першого заступника голови ВР України, лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука щодо проведення нової ялтинської конференції для обговорення глобальних проблем сучасності мала надзвичайно широкий резонанс у суспільстві, викликавши і схвальні відгуки, і скептичні зауваження”.

Однак, за Васильєвим, серед скептиків опинився лише я, хоча в моїй статті й нотки скептичної не було, мені лише делікатно нагадали моє місце. “Хотілося б нагадати, що як народний депутат і перший віце-спікер парламенту Віктор Володимирович є носієм влади, уповноваженим виборцями захищати їхні права – тож не дивно, що уряд приділив (як на мене, той уряд так нічого і нікому не приділив, окрім “есдеків”, – С.В.) його заяві більше уваги, ніж пропозиціям, зробленим від імені однієї людини, навіть якщо вона є поважним науковцем”. Як мовиться, і на цьому спасибі.

Цей пасаж я навів лише для того, аби показати, що ідею “Ялта-2” можуть реалізувати лише чисті руки демократичних урядів, а інші тільки нею спекулюють задля своїх вузьких партійних інтересів, демагогії та особистого зиску. Нині вже очевидно для тих, хто бачить, чи хоче бачити, що на “Ялті-1” не могли обговорювати проблем об’єднання Заходу і Сходу Європи як двох легень для органічного функціонування ЄС чи НАТО. “Ялта-1” – це ідея та інструментарій сильних, випрацювані за певних історичних обставин, ціною дипломатичних таємниць і хитрощів, для задекларованої мети – не допустити впродовж двох поколінь нових світових воєнних катаклізмів. Як не дивно, поставлене завдання виконано.

У наш час має рацію президент
М. Саакашвілі, коли стверджує, що Ялтинська угода, “укладена (...) на цьому сонному чорноморському курорті, віддала мільйони людей під владу безжальної тиранії. (...) Тепер настала наша черга зробити свій внесок у становлення цілісної, вільної та мирної Європи. (...) Цього разу ми не вдаватимемося до таємної дипломатії, внаслідок якої наші цінності буде скомпрометовано, а безвинні люди виявляться поневоленими”.

Наївно думати, що, перемігши фашизм за допомогою більшовизму, волюнтаристськи поділивши Європу і жертвуючи свободою малих народів, депортацією корінних етносів з їхніх етнічних територій, демократичні могутні держави перемогли зло. А може, навпаки – створили нові бази світового зла (ідеологічні, соціальні, моральні тощо) – і для совєцького терористичного інтернаціоналізму в минулому, і для сучасного світового тероризму, а головне – викликали небажання розрізняти природу явищ “бенладенізації”, “чеченізації” та нівелюючого катка глобалізації.

Певна річ, що для діалогу між світовими цивілізаціями насамперед необхідно навчитися відрізняти терориста-фанатика від захисника своєї мови, культури, релігії, традицій, зрештою, суверенітету і свободи своєї Батьківщини. Святі апостоли, як і автори слов’янської писемності Кирило і Мефодій, певною мірою теж стояли біля джерел глобального поширення добра, діалогу та нового способу співжиття. У налагоджені діалогу – філософського, релігійного, політичного тощо – і використання з цією метою нової ялтинської семантики й семіотики вирішальну роль могли б відігравати національні еліти, зокрема наукова, як носії і генератори сучасної духовно-інтелектуальної парадигми розвитку народів, коли за глобалізаційними проблемами не забуватимуть долі жодного народу. Ідея української Ялти є чи не єдиною альтернативою з огляду недопущення в майбутньому і нових атак терористів, і бомбових відплат, а також зняття з хреста досі уярмлених націй, зміцнення їхньої єдності через розвиток різноманітності. За знаковістю вона може рівнятися виступу міністра Франції пана Шумана, який започаткував об’єднання Європи на згарищах війни – лише в ширшому, світовому вимірі.

Як свого часу слушно зазначив Президент Чеської республіки Вацлав Гавел (до речі, перебуваючи в Києві, він перед студентами національного університету ім. Т. Шевченка також висловився за нову ялтинську конференцію) у статті “Нове визначення Заходу”: “Час панування білої людини, європейця, американця або християнина над усією землею минув. Ми вступаємо в нову еру, і наш обов’язок поважати один одного та працювати спільно заради загального блага”. У цьому контексті чесна й патріотична команда Президента України В. Ющенка, активно підтримавши ідею нової Ялти, збільшить свої постпомаранчеві дивіденди (духовно-інтелектуальні, морально-культурні тощо) і всередині держави (починаючи від примирення ветеранів ІІ світової війни до каяття і вибачення сусіда за геноцид українського народу), і повагу у світі, піднісши міжнародні взаємини у ХХI столітті на вищий цивілізаційний щабель соціогуманізму.

Степан Вовканич,  Львівська газета, 20 травня 2005 року