Как Ющенко воспитал своего сына?

Существует два типа отношения к детям: один можно назвать азиатским, а другой - европейским, или цивилизованным...

19 липня на Інтернет-сайті «Українська правда» було оприлюднено інформацію, яку можна розцінювати як дискредитуючу  стосовно сина діючого Президента – Андрія Ющенка.

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів з питанням: «Чи можуть в Україні скандали навколо членів родин відомих політиків впливати на їхню подальшу політичну кар’єру?»

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (Директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

Политики – публичные люди, и их жизнь должна интересовать избирателей. И иногда даже не только в Штатах это сопровождалось скандалом, но и в Европе, когда премьер-министр Франции застрелился после того, как его друг совершил какие-то там хищения. Особенно это важно в отношении новой власти, поскольку эта наша новая власть декларировала честность, прозрачность, открытость и т.д. И Ющенко по сути завоевал симпатии избирателей вовсе не своими какими-то политическими особыми взглядами и способностями. Его образ привлек избирателей, прежде всего тем, что он казался человеком исключительно честным, никак не связанным с коррупцией, настроенным на защиту народных интересов. А сын у него ведет образ жизни, характерный для «золотой» молодежи из круга коррумпированных чиновников. И, конечно же, для населения, прежде всего для граждан Украины, голосовавших за Ющенко, это будет очень серьезное разочарование. Дело не в том, ему ли принадлежит эта машина или его другу, но стиль жизни, описанный в «Украинской правде», конечно, не может быть присущ сыну человека, который постоянно говорит о таких священных для него ценностях, как семья, дети и т.д. Он каждый день это повторяет и, как мы видим, сын, если верить газете, не ведет себя в соответствии с требованиями той морали, которую декларирует наш президент. Соответственно, и президенту есть над чем задуматься. Так что, я думаю, этот случай показателен, хотя он может быть характерным для многих людей, находящихся у власти. Как правило, власть действительно коррумпирована, и не только у нас, и правила для детей высших чиновников, к сожалению, очень отличаются от тех норм, которые они официально декларируют.

Віктор НЕБОЖЕНКО (Керівник соціологічної служби «Український барометр»):

Во-первых, я не думаю, что это дискредитирующая статья. Во-вторых, нужно формировать какие-то нормы поведения для правящих политических домов, потому что это и есть очищение власти, начиная с себя. А в-третьих, я не думаю, что сегодня статья о сыне Ющенко или о дочери Тимошенко может как-то повлиять на их рейтинги – они у них достаточно высокие, высокий лимит доверия, и я думаю, что это никак не отразится на них. Такого рода статьи могут быть дискредитирующими только тогда, когда будет массовое разочарование в сегодняшних лидерах нации – Ющенко и Тимошенко. Вот тогда любая зацепка будет восприниматься, как компромат.

Олесь ДОНІЙ (Голова Центру досліджень політичних цінностей):

Україна поволі стає звичайною європейською бюргерською країною, яка слідкує за життям царствених осіб на шпальтах бульварної хроніки. Відмінність від Європи в даному випадку це те, що в Україні інформація не призводить до наслідків. Нова влада вже довела, що за рівнем корумпованості вона не відставатиме від влади попередньої, але інформація про зловживання сучасних владоможців не призводить до якихось наслідків. Коли міністр Червоненко літав в Монако на приватному літаку якихось своїх приятелів - російських бізнесменів - за європейськими мірками це ознака корупції, але жодної комісії створено не було. Коли губернатори та міністри-сумісники у парламенті незаконно голосували за бюджет, тобто за власне фінансування - це також пряма корупція, але ніщо так і не змусило Президента до яких-небудь дієвих кроків. За умов нехтування самою владою законів наївно думати, що неприглядна інформація стосовно членів родин чиновників впливатиме на кар’єру цих політиків. Ставлення населення до тих чи інших політиків не завжди раціональне. Одним хочуть довіряти, іншим-не хочуть довіряти, і ця віра не завжди корелюється зі справжнім моральним обличчям політиків.

Дмитро ВИДРІН (Директор Європейського інституту інтеграції та розвитку):

Я бы настаивал, чтобы Вы отказались от определения «дискредитация». Сегодня лучше бы использовать термин «констатация». Там просто констатировались какие-то элементы образа жизни. Я не знаю, можно ли расценивать это, как дискредитацию, если это правда. Правда не может дискредитировать. Это – первое. Второе, по общемировой практике окружение первых лиц, окружение политиков, часто воздействует на имидж и репутацию политика в большей степени, чем сами политики. Именно поэтому крупные цивилизованные европейские политики так много внимания уделяют своим семьям и особенно детям. Существует два типа отношения к детям: один можно назвать азиатским, а другой - европейским или цивилизованным. Азиатский – это когда детей на всякий случай закрывают в какие-то специальные пансионаты. В советское время специально для номенклатуры была закрытая школа - она называлась Кремлевская школа рабочей молодежи. В этой школе собирались дети членов Политбюро для того, чтобы они, на всякий случай, не смогли испортить репутацию родителей, попавши в милицию, будучи замеченными в каких-то неблаговидных вещах. Это такая советская или постсоветская модель. А западная модель – это привлечение детей в разные благотворительные филантропические общественно полезные проекты. Возьмите детей президентов Соединенных Штатов – они с детства участвуют в разных бойскаутских движениях и им и в голову не придет заниматься расточительством, заниматься роскошью – просто их с детства учат, что главная миссия детей политика – это участие в социально значимых, социально важных благородных проектах. Поэтому, я думаю, для того, чтобы наши политики не подвергались опасности быть уязвленными со стороны детей, то у них два пути: либо избрать советскую модель – изолировать детей в закрытых пансионатах, либо избрать европейскую модель – учить их благородству, учить их милосердию, филантропии и с детства вовлекать их, как маленьких лидеров в большие социальные проекты для детей.

Вадим КАРАСЬОВ (Директор Інституту глобальних стратегій):

По-перше, такі публікації впливають на українську політику, фактом чого є лист-виправдання Андрія Ющенка, який розповсюдила прес-секретар президента Ірина Геращенко. Так що стаття в «Українській правді» не залишилася непоміченою – на неї відреагували. І тепер важливо, щоб на неї відреагували не тільки письмово, а й практично, саме на рівні особистої поведінки. По-друге, чи вплине ця публікація на публічну кар’єру Віктора Ющенка? Це поки що невідомо, тому що, по-перше, саме зараз Віктор Ющенко переживає пік своєї політичної кар’єри – стати президентом такої країни, як Україна – це політична Говерла Віктора Ющенка. По-друге, сам факт одинокої публікації не зробить рейтингову погоду і не буде сприяти суттєвому падінню рейтингу Віктора Ющенка. По-третє, важливим чинником такого рейтингового коливання в сторону зниження буде факт подальшої поведінки сина президента і чи зможе «Українська правда» у випадку подальшої подібної поведінки сина президента знову опублікувати статтю про це. Останнє – це критична маса: якщо таких фактів про недостойну обіцянок нової революційної влади поведінку родичів президента і його великої родини будуть потрапляти у ЗМІ і будуть становитися фактором громадської думки, тоді ця критична маса може дійсно стати вагомим чинником падіння довіри до тих моральних заповідей президента, завдяки яким він фактично і прийшов до влади в Україні і завдяки яким відбувся український Майдан.

Іван ЛОЗОВИЙ (Президент Інституту Державності і демократії):

По-перше, що стосується членів сімей відомих політиків і високопоставлених державних осіб, то це є частина тягаря, якого бере на себе кожен політик, який йде у велику політику чи на високу посаду. Справа в тому, що суспільство має право знати все не тільки про самих політиків і посадових осіб, а також про те, хто їх оточує, чим ці люди займаються і т.д. Тим більше, коли йдеться в даному випадку про сина самого президента і його начебто дуже такі елітні, вишукані смаки по відношенню до дорогих машин та витрати грошей. Тому що виникає питання, звідкіля ці гроші йдуть, чи вони йшли раніше? Чи це не містить чогось протизаконного? Тобто, це є тема надзвичайно високого рівня суспільного інтересу і єдине, що дуже погано за даною ситуацією, це є те, що наскільки мені відомо, жоден репортаж, наприклад, на будь-якому з українських телеканалів, не розповідав про цей скандал. Це дуже погано. Всі ці речі повинні висвітлюватися і якщо є відповідь політиків чи державних осіб – вони повинні їх давати, але це є право суспільства знати про те, що робиться.

"Обозреватель", 25 липня 2005 року.