Міжконфесійна боротьба-можлива?

Мирослав МАРИНОВИЧ (віце-ректор Українського Католицького Університету):

«Знаєте, мені хочеться згадати зараз Сімону Вейль, яка говорила про те, що не кожні напруження є негативними. Часом відновлювати справедливість і тим викликати якісь напруження – це правильно. Це потрібно робити. Отже, до чого я веду: перенесення центру є справедливим актом щодо Української греко-католицької церкви. Це є потребою росту цієї церкви, її розвитку. І мир в Україні не має досягатися за рахунок приниження чи утискування якихось церков. Якщо би Греко-католицька церква сказала: «Я лише маю право на Київ, а інші не мають», – це викликало б несправедливі напруження. Але заперечувати право Греко-католицької церкви на частку київської спадщини – означає не рахуватися з історією й сучасними цивілізаційними цінностями. Тому я переконаний, що протести, які сьогодні звучать, викликані передовсім політичними аргументами – не церковними, не духовними, а політичними. І тому їм життя стільки, скільки живуть політичні аргументи».

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

«Перенесення центру Української греко-католицької церкви зі Львова до Києва – це внутрішня справа самої УГКЦ. Деякі політики та окремі ієрархи УПЦ Московського патріархату очевидно ще не усвідомлюють, що Україна – це окрема держава та водночас єдина країна. І будь-яка релігійна організація, якщо вона діє згідно чинного українського законодавства і в інтересах українського суспільства, може спокійно існувати в будь-якому з українських міст – чи то у Львові, чи то в Києві, Донецьку або Севастополі.

«Києвоцентричність», тобто орієнтація українських регіонів на свою столицю, є позитивною тенденцію, яка має на меті перебороти традицію тісніших зв’язків окремих міст більше з Москвою, аніж із Києвом, що побутувала за часів СРСР.

Позиція деяких церковників, які намагаються організувати протести проти переведення центру однієї з українських церков з регіону до Києва нічого не має спільного з миролюбністю та віротерпимістю, а значить, по суті, є глибоко антихристиянською. Українська нація ж загалом відрізняється релігійною толерантністю, тому спроби інспірування конфлікту з-за кордону не спричинять серйозних конфліктів».

Кость БОНДАРЕНКО (директор інституту національних стратегій):

«Я думаю, що для загострення міжконфесійної боротьби в Україні можна знайти будь-який привід і ті, хто хоче загострити боротьбу між конфесіями, використовуватимуть не лише перенесення кафедри, а й інші, менш помітні події. Тим більше, що конфесійне питання – давно вже не просто питання стосунків між віруючими, а політичне питання. На ньому спекулює чимало політичних сил, особливо сходу України – тих, які намагаються апелювати до православ’я чи відродити якісь гасла початку XX століття типу «православ’я», «народність» – і аж до «самодержав’я». Так що, я думаю, в даному випадку не варто перейматися, а просто треба звертати увагу на те, що українські греко-католики – це такі ж громадяни України, як і представники інших конфесій і що вони так само мають право на своє церковне богослужіння. Я теж за віросповіданням є греко-католиком і тому, власне, не бачу нічого в тому, що греко-католицька кафедра буде тепер у Києві, а не у Львові, тим більше, що в Києві багато греко-католиків. Та й не тільки в Києві: скажімо, в тому ж Донбасі є дуже велика кількість греко-католицьких приходів. Тому, я думаю, це цілком природно, що кафедра греко-католицької церкви буде в Києві, в столиці – цим буде визнано її зальноукраїнський характер, греко-католицька церква стане однією з рівних на українському ґрунті».

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):

«На жаль, я думаю, що призведе. Справа в тому, що значна кількість православних віруючих досить давно з насторогою ставилася до такої ідеї. І сьогодні, мені видається, буде більш визначеною позиція стосовно української влади, яка фактично сприяла цьому. І тут навіть проблема не тільки у, власне, міжцерковних стосунках, оскільки нинішня влада робить усе можливе, щоб їх загострити, – насамперед, спробою примирити. Фахівці й експерти в цій галузі кажуть, що такі спроби нічого позитивного з собою не несуть, скоріш вони можуть призвести до загострення цих стосунків. А зараз перенесення кафедри додає до цього й так уже існуючого загострення додаткові барви».

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

«По-перше, вже наміри перенести сюди кафедру греко-католицької церкви загострили міжконфесійну ситуацію і принаймні значно підвищило градус міжконфесійної й політичної напруги. По-друге, це значно підсилить і градус конфесійної теми в передвиборчій кампанії. Власне, це вже почалося – ми бачимо, як активізувалися Вітренко з «Державою», які фактично на московсько-православній і антигузарівській фішці будуватимуть свою передвиборчу кампанію й мобілізуватимуть різні православні братства та громади, що виступають проти цього перенесення резиденції кардинала Гузара. Але якщо говорити про якусь серйозну конфліктність, про якісь масові виступи й формування в Україні якоїсь затяжної міжконфесійної кризи, то цього не буде. Так, буде активізація заяв, буде несприйняття, особливо з боку Української православної церкви Московського патріархату, будуть, очевидно, ще якісь більшою чи меншою мірою різкі заяви з боку Російської православної церкви, але якихось масових заворушень на кшталт того, що було в 95-му році при похованні Володимира Романюка, не буде. Я думаю, що органи правопорядку й ситуація в суспільстві взагалі зможе нейтралізувати можливі емоційні конфесійні імпульси й зробити так, щоб ситуація навколо конфесійних резиденцій не виходила за межі нормального поточного політико-конфесійного процесу. Але те, що конфесійні проблеми будуть більш відчутними, більш рельєфними в передвиборчій кампанії, – це, безумовно, матиме місц»”.

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

«Вне всякого сомнения, переезд руководства Греко-католической церкви в Киев – это ее колоссальный исторический успех в борьбе за признание не только в Украине, но и среди европейских конфессий. Православная церковь Московского патриархата будет считать это огромным символическим поражением. И какие-то политические силы, конечно же, будут использовать переезд Любомира Гузара сюда как повод для того, чтобы обострить межконфессиональные отношения в Украине».

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

«Певною мірою, це є неминучим. Враховуючи той факт, що й раніше відносини між Православною церквою, в першу чергу Православною церквою Московського патріархату, і Католицькою церквою, зокрема й Греко-католицькою, були напруженими. В Москві й у Києві прихильники Московського патріархату завжди побоювались і протистояли посиленню, як вони казали, експансії католицизму на Україну. Вони дійсно сприйматимуть перенесення резиденції УГКЦ як прояв цієї експансії. Тому певне загострення відносин, полеміка з цього приводу просто неминучі».

Центр політичних досліджень, 21 серпня 2005 року