Плеймейкер. Ключник. Комісар Катані

Вадим Карасьов,

директор Інституту глобальних стратегій:

      — Думаю, насправді про принциповість Генпрокурора в цій ситуації говорити не доводиться. Це просто політичний розрахунок. Святослав Піскун у цій ситуації проявляє себе як гарний учень усіх українських інтриганів i політиків. Утверджується не як правоохоронний, а як досить сильний політичний гравець.

      Фактор Піскуна може зіграти колосальну роль у зміні українських внутрішньополітичних розкладів. Завдяки посаді він може залишатися впливовим «ньюсмейкером», усе залежить від польоту його фантазії та від того, чи притисне Піскуна до стінки нове оточення Президента. Але зараз він не стільки «ньюс-», як «плеймейкер», тобто гравець, який формує і визначає політичну гру. Адже він впливає на перебіг політичних подій, створює досить небезпечні ситуації для своїх численних критиків i недругів. Думаю, він утримається на посаді, бо є потрібним багатьом саме як «плеймейкер», що грає проти владної команди.

Андрій Єрмолаєв,

директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

      — Генпрокурор був змушений захищатися, але при цьому він атакує. Піскун виконував роль єднальної ланки між елітою старого режиму та елітою, яка прийшла до влади разом із Ющенком. Він — ключник. I коли Піскун відчув, що його, як ключника, хочуть розіграти в мідяки як винуватця проблем нової влади, він продемонстрував себе самостійним політичним полюсом, таким собі політичним комісаром Катані. Піскун відчув себе крайнім, який має відповідати за гріхи інших. Тому він демонструє силу.

      В умовах парламентських виборів він, як мінімум, боротиметься за свою посаду, а там — подивимося. Враховуючи традиції нашої прокуратури, не слід очікувати, що завтра Порошенка чи ще когось посадять. Але Святослав Піскун вплинув на інформаційну карту політики. Захист у нього, з позицій шахістів, ефективний.

Олег Медведєв,

представник штабу Юлії Тимошенко, шеф-редактор групи сайтів «Оглядач»:

      — Останнім часом значно посилилася критика на адресу Генпрокуратури, тому, можливо, активізація її діяльності i є реакцією на таку критику. Можна лише радіти, що в демократичному суспільстві відбувається така реакція. Буквально за лічені дні збіглося відкриття кількох резонансних кримінальних справ! Наскільки я розумію природу нашої Генпрокуратури, якби тільки в Різницької були найменші шанси не порушувати справу проти Порошенка, вона б таким шансом безумовно скористалася. Але є очевидним, що документи, передані в ГПУ екс-держсекретарем Зінченком, виявилися достатньо вагомими, тож їх не проігнорували. До того ж Олександр Зінченко збирався в судовому порядку оскаржити бездіяльність Генпрокуратури в цьому питанні.

      Мені здається, що порушення ГПУ кримінальної справи з приводу незаконного звільнення Кучмою Піскуна в 2003 році є наразі єдиноможливим ланцюжком, який можна перекинути від виконавців до замовників убивства Гонгадзе. Тим більше, з урахуванням того, що кілька ключових свідків відсутні. Бо Кравченко чи то загинув, чи то застрелився, а Пукач невідомо де. Адже є побоювання, що завдяки глобальним політичним домовленостям між новою владою i старою (з одного боку — по лінії Януковича, а з іншого — по лінії Кучми—Пінчука) утворилося політичне тло, яке є несприятливим для того, щоб вийти на замовників убивства Георгія Гонгадзе.

Іван Леонов, "Україна молода", 14 жовтня 2005 року.