Коли Україна повернеться обличчям до ветеранів УПА?

Як вважають політологи, це – аж ніяк не питання найближчого часу. Цього не станеться, поки не вимруть усі комуністи або не наберуться сміливості українські політики. Перше, на жаль, виглядає ближчим у часі…

15 жовтня в центрі Києва відбулися сутички між учасниками урочистого святкування річниці створення УПА та прихильниками КПУ і ПСПУ. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: “Коли Україна офіційно визнає УПА як силу, яка боролась за незалежність України?”

“На мій погляд, справа не в тому, коли Україна офіційно це визнає, а в тому, щоб це визнали громадяни України, і не лише в західних областях, а й на сході та в інших регіонах. Я думаю, що визнання в громадській думці відбудеться не раніше, ніж через покоління, а можливо, й через два. Це на сьогодні гірка, але істина.

Що ж до офіційного визнання, то воно можливе тоді, коли буде відповідна більшість у Верховній Раді, і більшість не арифметична, а достатньо переконлива. У найближчій перспективі виникнення такої більшості, на мій погляд, малоймовірне”.

“Політики за своєю сутністю бажають подобатись населенню. Тому політики рідко наважуються на непопулярні кроки. Цілком очевидно, що більша частина політикуму вже усвідомила, що УПА – це героїчна сторінка в історії української боротьби за незалежність. А от серед населення просвітницька діяльність поширилася не сильно, тому значна частина українців (особливо тих регіонів, які знаходяться в полі тяжіння російського інформаційного простору) досі перебуває в полоні старих радянських міфів, де вояки УПА зображувались майже людожерами. Тому визнання з боку держави УПА силою, яка боролася за незалежність, можливе в двох випадках:

1. або з плином часу, коли цією думкою буде просякнута переважна більшість населення;

2. або коли влада заради історичної справедливості набереться мужності для здійснення непопулярних кроків.

Можливий іще третій варіант: таке рішення обов‘язково буде прийняте, коли країну нарешті очолять люди, які боролись за незалежність, а не стояли осторонь”.

“Это все зависит от лобби в Верховной Раде. Я бы на их месте вместо того, чтобы заниматься экономическими вопросами, поднял бы этот вопрос и восстановил историческую справедливость – сколько их там осталось: несколько десятков тысяч… Можно было бы и поддержать людей. Если этот процесс будет замедляться, он будет усложняться рецидивами. Люди, которые придут в парламент в марте, вообще не захотят поднимать этот вопрос, и тогда это будет уже большая историческая проблема”.

“Это скорее социологический вопрос, чем политологический, потому что нам надо знать мнения людей и оценивать ситуацию не с точки зрения политиков, а с точки зрения людей. Я думаю, государство должно было заказать качественную социологию по этому поводу, чтобы узнать, какие люди, в каких регионах и как относятся к данной проблеме.

А то, что мы все делаем “из головы”, исходя из политической конъюнктуры, приводит к таким столкновениям, как 15 октября. Поэтому без серьезных социологических исследований я бы не взялся отвечать на этот вопрос”.

“УПА, на мою думку, не можна назвати силою, яка боролася за незалежність України. Серед людей, які брали участь у святкуванні річниці УПА, безумовно були люди, що дійсно боролися за незалежність, але це були різні люди. Сьогодні визначити, кого віднести до героїв, а кого до злодіїв, досить важко, хоча цей процес колись має відбутися. Не думаю, що ми станемо свідками чесної історичної правди й визнання цієї правди більшістю суспільства в ближчий час”.

“Україна офіційно визнає УПА як силу, що боролась за незалежність України, коли цю роль УПА визнає більшість населення України, більшість політичних сил, особливо тих, які представляють східні регіони. Є історичні міфи, які існують, бо живі ті покоління, що жили тими міфами. Тому в українському суспільстві і в Україні взагалі немає консенсусу щодо базових історичних традицій і цінностей подій, які лежать в основі сучасної країни. Фактично конфлікт на Хрещатику 15 жовтня, а також конфлікт між ветеранами УПА та ветеранами Червоної армії – це конфлікти самої історії, сучасної історії України. Зняти цей конфлікт до снаги або часу, який залікує історичні рани української ідентичності, або авторитетній, сильній, історично й політично легітимній владі та політичній системі. Україна визнає УПА тоді, коли знизиться політична напруга в суспільстві, коли політичні сили перестануть розігрувати карту різних міфологій, у тому числі й історичних, коли закінчиться в Україні перманентна боротьба за владу, статус і вплив, коли політична система й суспільство взагалі буде більш консолідоване, щоб історичні розколи не могли стати фактором політичного й соціального життя. Коли буде з цього питання знятий актуальний політичний контекст, буде знята реальна сьогоденна політична напруга, ось тоді це питання перейде в ряд суто історичних, беземоційних, неполітичних, і можна буде дійсно поставити крапку не лише в протистоянні між сторонами, які брали участь у другій світовій війні, а й у формуванні базової історичної ідентичності України”.

"Центр досліджень політичних цінностей", 18 жовтня 2005 року.