![]() | ![]() |
![]() ![]() ![]() ![]() |
18.10.2005, 18:08 ![]() Коли Україна повернеться обличчям до ветеранів УПА?Як вважають політологи, це – аж ніяк не питання найближчого часу. Цього не станеться, поки не вимруть усі комуністи або не наберуться сміливості українські політики. Перше, на жаль, виглядає ближчим у часі… 15 жовтня в центрі Києва відбулися сутички між учасниками урочистого святкування річниці створення УПА та прихильниками КПУ і ПСПУ. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: “Коли Україна офіційно визнає УПА як силу, яка боролась за незалежність України?” Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”): “На мій погляд, справа не в тому, коли Україна офіційно це визнає, а в тому, щоб це визнали громадяни України, і не лише в західних областях, а й на сході та в інших регіонах. Я думаю, що визнання в громадській думці відбудеться не раніше, ніж через покоління, а можливо, й через два. Це на сьогодні гірка, але істина. Що ж до офіційного визнання, то воно можливе тоді, коли буде відповідна більшість у Верховній Раді, і більшість не арифметична, а достатньо переконлива. У найближчій перспективі виникнення такої більшості, на мій погляд, малоймовірне”. Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей): “Політики за своєю сутністю бажають подобатись населенню. Тому політики рідко наважуються на непопулярні кроки. Цілком очевидно, що більша частина політикуму вже усвідомила, що УПА – це героїчна сторінка в історії української боротьби за незалежність. А от серед населення просвітницька діяльність поширилася не сильно, тому значна частина українців (особливо тих регіонів, які знаходяться в полі тяжіння російського інформаційного простору) досі перебуває в полоні старих радянських міфів, де вояки УПА зображувались майже людожерами. Тому визнання з боку держави УПА силою, яка боролася за незалежність, можливе в двох випадках: 1. або з плином часу, коли цією думкою буде просякнута переважна більшість населення; 2. або коли влада заради історичної справедливості набереться мужності для здійснення непопулярних кроків. Можливий іще третій варіант: таке рішення обов‘язково буде прийняте, коли країну нарешті очолять люди, які боролись за незалежність, а не стояли осторонь”. Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби “Український барометр”): “Это все зависит от лобби в Верховной Раде. Я бы на их месте вместо того, чтобы заниматься экономическими вопросами, поднял бы этот вопрос и восстановил историческую справедливость – сколько их там осталось: несколько десятков тысяч… Можно было бы и поддержать людей. Если этот процесс будет замедляться, он будет усложняться рецидивами. Люди, которые придут в парламент в марте, вообще не захотят поднимать этот вопрос, и тогда это будет уже большая историческая проблема”. Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку): “Это скорее социологический вопрос, чем политологический, потому что нам надо знать мнения людей и оценивать ситуацию не с точки зрения политиков, а с точки зрения людей. Я думаю, государство должно было заказать качественную социологию по этому поводу, чтобы узнать, какие люди, в каких регионах и как относятся к данной проблеме. А то, что мы все делаем “из головы”, исходя из политической конъюнктуры, приводит к таким столкновениям, как 15 октября. Поэтому без серьезных социологических исследований я бы не взялся отвечать на этот вопрос”. Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології): “УПА, на мою думку, не можна назвати силою, яка боролася за незалежність України. Серед людей, які брали участь у святкуванні річниці УПА, безумовно були люди, що дійсно боролися за незалежність, але це були різні люди. Сьогодні визначити, кого віднести до героїв, а кого до злодіїв, досить важко, хоча цей процес колись має відбутися. Не думаю, що ми станемо свідками чесної історичної правди й визнання цієї правди більшістю суспільства в ближчий час”. Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій): “Україна офіційно визнає УПА як силу, що боролась за незалежність України, коли цю роль УПА визнає більшість населення України, більшість політичних сил, особливо тих, які представляють східні регіони. Є історичні міфи, які існують, бо живі ті покоління, що жили тими міфами. Тому в українському суспільстві і в Україні взагалі немає консенсусу щодо базових історичних традицій і цінностей подій, які лежать в основі сучасної країни. Фактично конфлікт на Хрещатику 15 жовтня, а також конфлікт між ветеранами УПА та ветеранами Червоної армії – це конфлікти самої історії, сучасної історії України. Зняти цей конфлікт до снаги або часу, який залікує історичні рани української ідентичності, або авторитетній, сильній, історично й політично легітимній владі та політичній системі. Україна визнає УПА тоді, коли знизиться політична напруга в суспільстві, коли політичні сили перестануть розігрувати карту різних міфологій, у тому числі й історичних, коли закінчиться в Україні перманентна боротьба за владу, статус і вплив, коли політична система й суспільство взагалі буде більш консолідоване, щоб історичні розколи не могли стати фактором політичного й соціального життя. Коли буде з цього питання знятий актуальний політичний контекст, буде знята реальна сьогоденна політична напруга, ось тоді це питання перейде в ряд суто історичних, беземоційних, неполітичних, і можна буде дійсно поставити крапку не лише в протистоянні між сторонами, які брали участь у другій світовій війні, а й у формуванні базової історичної ідентичності України”. "Центр досліджень політичних цінностей", 18 жовтня 2005 року.
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||
![]() |