Об институте Аналитика Мониторинг Блоги
   
11.05.2004, 16:24


"Просунутий" Тигіпко



Вадим Карасьов , директор Інституту глобальних стратегій, та Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” , оцінюють кандидатський потенціал та електоральні перспективи Сергія Тігіпка.

Як ви оцінюєте перспективи Сергія Тігіпка як кандидата в президенти?

Вадим Карасьов:
Сергій Леонідович Тігіпко, безумовно, належить до пасіонарної й “просунутої” групи української еліти. Він слідує за всіма модними політичними трендами, а в якихось моментах є одним із законодавців мод в сфері елітної поведінки. Йому притаманні енергетика, вітальний напір, який нерідко поєднується з переконливістю у відстоюванні своїх позицій (що в українській політиці вже само по собі трапляється рідко), з розкрученим медіа-образом, постійною присутністю в українських медіа.

Але якщо говорити про його президентські шанси, то, незважаючи на усе вищесказане, ефективна, і, головне, результативна його участь в президентській гонці як повноцінного кандидата видається проблематичною і, принаймні, відкладеною на більш далеку перспективу.

Насамперед, це витікає з рейтингової арифметики. У цьому відношенні Тігіпко значно відстає від потенційних лідерів президентського забігу. Для того, щоб сьогодні результативно змагатися з рейтингом Віктора Ющенка, та й з показниками нинішнього прем'єр-міністра або лідера комуністів, у Сергія Леонідовича немає часу. Немає, на мій погляд, у нього і переконливого символічного мандата й сформованого електорального міфу, щоб розраховувати на підтримку широких електоральних мас.

Останнє дуже важливо. Подібним міфом, або мандатом, володіє, скажімо, Ющенко, котрий зайняв нішу «спікера надії» для значної частини електорату. Володіють ним і ті ж лідери комуністичної та соціалістичної партій. Щоправда, є проблеми з цим міфом у прем'єра Віктора Януковича, але він компенсує це своєю посадою і підконтрольною йому політичною партією, ресурсною базою і т. п.

Можна, звісно, перепрограмувати ситуацію на користь Сергія Леонідовича, розраховуючи, що він може стати єдиним кандидатом від влади й одержати до свого розкрученого медійного образу необхідний ресурс. Однак така комбінація є малореальною. Ще менш реальна – з точки зору переможного фінішу. Для того, щоб номінуватися як єдиний кандидат від влади, панові Тігіпку замало посади глави Нацбанку. Це має бути посада не нижче прем'єрської. Але навіть якщо автори президентського проекту влади вирішать цю проблему на користь Тігіпко, немає ніяких гарантій, що донецька політична сила його підтримає. І потім, навіть посада прем'єр-міністра не дає переконливих шансів розраховувати на кінцевий результати.

Це було б реально для політика, котрий виникає «нізвідки», невідомого, котрий може зіграти на «напівальтернативності» й загадковості – як це свого часу було з Володимиром Путіним, що здійснив переможний бліцкриг до свого першого президентства протягом кількох місяців, а перед другим попередньо перевірив свої шанси на парламентських виборах. В Україні, однак, такі вибори відбулися ще 2002 року, і результат їх відомий: в Ющенка найбільша кількість голосів, а прем’єр-міністром за деякий час став Янукович. Образ же Сергія Леонідовича давно розкручений, і йому буде важко внести туди якісь нові, неочікувані барви. Коротше кажучи, його усталеного публічного образу замало для того, щоб одержати переможні результати в президентській гонці, але вже забагато для того, щоб спробувати створити новий, більш успішний електоральний міф.

Володимир Фесенко: На перший погляд, у Сергія Тігіпка практично немає шансів стати Президентом України. Його президентський рейтинг, за даними останнього опитування Центру Разумкова, складає лише 2,8 %. І все ж таки в Сергія Леонідовича може з’явитися шанс стати главою держави, якщо його буде висунуто на цю посаду як єдиного кандидата від коаліції парламентської більшості, і якщо перед тим в країні буде здійснено політичну реформу.

В разі реформування політичної системи держави, провідні сили коаліції парламентської більшості повинні паритетно розподілити меж собою основні “кадрові призи”. І якщо “донецькі” в особі Віктора Януковича вирішать залишити собі посаду прем’єра, то “Трудова Україна” в особі Тигіпка може отримати право на посаду Президента. В завоюванні цієї посади буде зацікавлена вся правляча коаліція. Інакше на неї чекає затяжна війна з Віктором Ющенком як новим главою держави (й далеко не таким слабким, як намагаються представити зараз деякі коментатори).

Сумарний електорат прибічників провладних сил складає близько 20 %. Причому близько 13 % складають “лоялісти”, готові голосувати за владу як таку. Ця група виборців досить дисциплінована, і якщо Кучма та Янукович чітко скажуть, що треба підтримати Сергія Леонідовича, і по адміністративній вертикалі цей сигнал буде не лише доведений, але й переконливо розтлумачений, то рейтинг Тигіпка швидко виросте. Головне завдання для нього – вийти в другий тур, а там вже піде інша гра. До речі, на сьогодні, за даними того ж Центру Разумкова, у Тигіпка найменший негативний рейтинг. Ні в якому разі не проголосують за нього лише 9,6 % виборців (правда, це може бути пов’язане з тим, що головний банкір країни відомий населенню гірш, аніж Президент, прем’єр та Ющенко). У Віктора Ющенка негативний рейтинг складає 20,4 %, у Януковича – 15,8 %. Але у Януковича є очевидні вразливі місця, по яких опозиція буде бити під час передвиборної кампанії. Є вони(хоча й не такі болісні, як у прем’єра), і в Ющенка. А от до Сергія Леонідовича причепитися важко. Низький негативний рейтинг – це добрий політичний капітал. Адже в другому турі президентських виборів голосують не “за”, а “проти”.

Обмовлюся, вищенаведені роздуми – це лише гіпотеза. Але досить аргументована.

Будь-який кандидат (прохідний чи непрохідний) буде ставити перед собою завдання отримати якомога більше голосів виборців. Що, на вашу думку, необхідно зробити Тігіпку, щоб отримати більшу підтримку електорату?

Вадим Карасьов: У Тігіпка настільки усталене політичне амплуа, що він не може розраховувати на реалізацію моделі «темної конячки». В цьому сенсі, можливо, Сергій Леонідович, котрий працює в політичному амплуа ефективного менеджера, фінансиста, економічного ліберала, дещо випереджає нинішній електоральний запит (електоральний міф того ж Ющенка, до речі, набагато ширший, ніж його амплуа ефективного економіста і менеджера). Тож можна констатувати: Тігіпко занадто близький до західних медійних моделей політика, і, тим самим, далекий від нинішнього українського виборця. Образ Сергія Леонідовича як політика орієнтований на цільові аудиторії. Це, як правило, молодіжний, урбанізований та ліберально налаштований електорат. Який, на жаль, - на жаль для Тігіпка, і, можливо, для України – сьогодні не є авангардом електоральної свідомості. І не він буде вирішувати сьогодні долю України, і, відповідно, долю тих чи інших політиків і політичних сил.

Передвиборне президентське поле, як і власне політичне поле України, досить стійке. Буде потрібно кілька років для того, щоб пасіонарні політики першого ешелону, котрі, проте, не володіють сьогодні солідним рейтинговим запасом, змогли радикально перекроїти карту і змішати карти президентської кампанії.

Зрештою, не секрет, що вся президентська і взагалі політична гра в Україні протягом декількох років ведеться проти Ющенка. І сьогодні потрібно виходити з того, що в другому турі, якщо не станеться якихось екстраординарних несподіванок, гарантовано опиниться лідер «Нашої України». Відповідно, владі варто не розпорошувати свої сили, а, навпаки, об’єднувати, щоб вивести в другий тур свого кандидата з надією переграти Ющенка в другому раунді президентських виборів.

Якщо від влади буде висунуто кілька кандидатів, це буде апріорі гра на поразку. Оскільки в другий тур потрапить Ющенко і кандидат від лівих сил. До того ж, якщо від влади не буде висунутий єдиний, “договірний” кандидат, то будь-яка політико-фінансова група може зіграти на користь опозиційних фігур. Якщо єдиний кандидат не буде лідером донецької політичної сили, то де гарантії, що «донецькі» не зможуть сепаратно домовитися з «Нашою Україною»?

Владі потрібен єдиний кандидат, з кращим серед владної еліти рейтинговим потенціалом. Цей кандидат також повинен демонструвати функції певного об'єднувача провладних політичних сил. Я не кажу, що цим параметрам ідеально відповідає Янукович, але зараз він більше їм відповідає, ніж будь-який інший представник влади – включаючи Тігіпка.

Таким чином, влада приречена висувати “об’єднувального”  кандидата. Це повинен бути єдиний кандидат, що володіє переконливим електоральним міфом, рейтингом та важливим обсягом повноважень, який дозволяв би йому демонструвати своє уміння керувати державою. Чи зійдуться зірки, чи ляжуть карти так, щоб президентські амбіції Сергія Тигіпка увійшли у відповідність з інтересами провладних еліт? Швидше ні, аніж так. Якщо виходити з цих припущень, мало реально, щоб влада виставила кілька сильних кандидатів. І, виходячи з цієї електоральної та елітної кон’юнктури, для Сергія Леонідовича, по-перше, взагалі стає недоцільним висуватися на президентську посаду – оскільки можна одержати певний результат, але не перемогу, і в той же час перекреслити всю гру, що вибудовується навколо президентських виборів провладними елітами. Тим більше, що політичне амплуа Тигіпка та його медійний образ більше відповідають посаді прем'єр-міністра в парламентсько-президентській республіці, аніж посаді президента в такій республіці, або, тим більше, в суперпрезидентській республіці пострадянського взірця.

Володимир Фесенко: Сергій Леонідович являє собою яскравий взірець неефективності класичного політичного піару. Незважаючи на потужну й масштибну рекламнеу кампанію, його рейтинг зріс лише на 1 – 1,5 %, і не йде ні в яке порівняння не лише з рейтингом Ющенка, але й з рівнем популярності Януковича. В чому ж проблема і як можна виправити цю ситуацію?

Відповідь на це питання є предметом політичного консультування, а такого штибу поради не даються безкоштовно. Тому обмежуся найзагальнішими роздумами на цю тему.

Гадаю, проблема Тігігпка полягає в тому, що він намагається наслідувати Ющенка й грати на його полі. Чого варте використання крісла голови Нацбанку як майданчика для політичного піару. Але копія завжди гірша за оригінал. Особливо в політиці. В боротьбі з Ющенком швидше потрібна гра на контрасті, а не наслідування лідера “Нашої України”.

Друга істотна обставина – щоб перемогти Ющенка, Тигіпко мусить стати лідером російськомовних регіонів, що протистоять лідеру національних демократів, але при тому не втратити свою респектабельність та імідж європейського політика. Це повинні побачити і зрозуміти виборці. Поки ж, Сергій Тигіпко й не намагається відповідним чином комунікувати з російськомовними виборцями.

Нарешті, ще одна важлива річ. Якщо політик прагне завоювати симпатії російськомовних виборців України, він повинен показати їм свою рішучість та твердість, “волю до влади”, а вони (виборці) повинні відчути в ньому нового “хазяїна” країни. Адже пострадянські українці більшою мірою піддані, аніж громадяни. От в Януковичі багато хто вже відчуває нового “хазяїна”. А в Тигіпку – поки що ні.

Тож Сергієві Леонідовичу є над чим працювати...

Олександр Михельсон, "Главред"




Предыдущие материалы из раздела
Развод по-украински
18.07.2006, 19:08
Последние события в Киеве из Москвы представляются неким хаосом. Может быть, потому, что в России их некому пока адекватно описывать. Даже по недавно ...
Конституция – это политическое тело государства, и оно должно иметь свои органы
03.07.2006, 16:52
В последнее время все чаще ведутся разговоры о том, что нынешняя Конституция Украины 1996 года устарела и ее надо менять. Так ли это? Бесспорно, ...
Проход по минному полю с преследователем за плечами
30.06.2006, 13:18
«Оранжевое» парламентское большинство наконец-то создано. Но ситуация в украинском политикуме остается крайне сложной и оттого интересной. О том, ...
ГУАМ всегда будет дополнительным институтом к СНГ
22.05.2006, 15:20
22 мая в Киеве пройдет саммит союза государств Грузия, Украина, Азербайджан и Молдавия (ГУАМ). О саммите рассказывает Вадим Карасев, директор ...
Мороз не стоятиме на заваді Тимошенко-прем’єрові
19.05.2006, 15:20
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов говорить про причини затягування часу з боку ”Нашої України” та впевнений, що на сьогодні її ...
«Вторая пятерка – не аутсайдеры».
12.05.2006, 16:44
Политолог и главный политтехнолог партии «Виче» Вадим Карасев утверждает, что проведенной избирательной кампанией доволен. Хоть политическая сила и ...
Мониторинг

Мониторинг