21.03.2005, 16:44

Кремлівський ревізор чи бажаний гість?

З початком президентства Віктора Ющенка пов’язують новий виток українсько-російських відносин. Приваблює своєю “екзотичністю” і попередньо задекларована програма візиту В. Путіна. Очікується, що російський президент побуває у кількох регіонах України. До цього часу український маршрут господаря Кремля обмежувався Києвом і Кримом.

Чого очікувати від приїзду Володимира Путіна? Навряд чи чогось революційного, вважає політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

- Це не буде революційний візит, - каже він. - Радше - візит, пов’язаний з українською революцією. Зокрема і з тією, яку сьогодні Україна переживає й у зовнішній політиці, дипломатії. Зараз Росія і російське керівництво зацікавлені в тому, щоб якомога довше витримати стратегічну паузу України у російському напрямку. І тим самим не допустити, щоб українська революційна хвиля потопила політичні й економічні проекти, ініціатором яких була Росія. Москва зацікавлена в тому, щоб революційні емоції, зокрема і в зовнішній політиці, не привели до виходу України з СНД, щоб у полі зору залишалося питання Єдиного економічного простору. Щоб українські зовнішньополітичні цілі, спрямовані на членство в Євросоюзі і євроатлантичних структурах, не віддалили Україну від Росії. Для Путіна важливими є питання щодо нафтопроводу “Одеса-Броди”. А також щодо газотранспортного консорціуму, бо недавній візит Віктора Ющенка у Німеччину показав: Україна прагне грати тут першу скрипку (принаймні намагатиметься відігравати не меншу роль, ніж Росія і Німеччина). Йдеться і про питання, пов’язані з долею приватизаційних справ за участю російських бізнес-груп в Україні.

- Можна говорити про істотні поправки чи зміни у концепції Росії щодо України і навпаки?

- Поправки є з боку як України, так і Росії. Українські поправки мають стратегічний характер, бо сьогодні Україна будує зовнішню політику з урахуванням свого майбутнього членства в ЄС та євроатлантичних структурах. Україна вибирає Європу. Щодо російських поправок, то вони швидше тактичні і пов’язані не стільки з концептуальним вибором Росії, скільки з нинішньою ситуацією на пострадянському просторі. Нині формується потужний полюс демократично орієнтованих пострадянських держав з лідерством Києва. Вони обирають європейський шлях розвитку. І у цій революційно-демократичній хвилі, яка сьогодні опановує західний фланг СНД, Росія змушена сприймати Україну як сильного і самостійного зовнішньополітичного партнера.

- Чи ця революційно-демократична хвиля не прискорить процес перетворення або розвалу Співдружності? Вже сьогодні говорять про те, що СНД у своєму нинішньому форматі віджила.

- СНД була не повноцінним міждержавним об’єднанням, а радше формальним приводом для неформальних зустрічей президентів. Навіть якщо когось і не влаштовує СНД, то не варто гнати революційних коней. Бо, незважаючи на те, чи продовжуватиметься українська зовнішньополітична революція, СНД все одно не має перспективи як міждержавний союз.

- Якщо Україна не відмовить Борису Березовському (зараз російський бізнесмен живе у Великобританії під іменем Платон Єленін. – І.П.) у наданні візи, чи вплине це на українсько-російські відносини?

- Серйозно - ні. Бо теплоти відносин між керівництвом Росії й України немає, і навряд чи буде. Часи, коли українсько-російські відносини будувалися на дружбі президентів, схожості політичних режимів, минули. Сьогодні це прагматичні відносини. Тобто на перший план виходять міждержавні інтереси. Тому для Путіна дуже важливо побувати у Києві і тут, на місці, сприяти відбудові українсько-російських відносин саме на міждержавній основі. І ніякі березовські не можуть суттєво вплинути на цей процес. Якби відносини між Україною та Росією будувалися на емоційній основі, тоді приїзд Березовського до Києва, можливо, і охолодив би їх.

Інна ПУКІШ-ЮНКО

"Високий замок", 17 березня 2005 року

#Версия для печати